Author: Олег Шевченко

” Та ви ж кріп від петрушки тільки по ціннику в магазині розпізнаєте! А полуницю тільки у варенні й бачили! нарікала ображена сусідка.

Костю, ти при тямі? Думаєш, я тебе за гроші до себе кличу? Жаль мені тебе, от і все. Кость сидів у візку й дивився крізь запотелі шибки на лікарняний двір.

Ольга захотіла відсвяткувати ювілей у них і наполягала на звільненні квартири. Наталко, Тарас уже сказав тобі? почала свекруха. Слухай! Прийде до двадцяти гостей.

Ранок почався як завжди. За вікном ще не світало, але місто вже починало прокидатися десь далеко гуділи машини, хтось вибивав килим на балконі.

Щастя старої комуналки Сиділа я на кухні, пила чай із мятою, чекаючи на чоловіка. Ключ зашурхав у замку увійшов Тарас, похмурий і мовчазний.

Марічка Василівна прокинулася у свій ювілей з почуттям тріумфу. Шістдесят років це ж ціла доба! Вона мріяла про цей день, обирала сукню, складала список гостей.

Чому ти не відчиняєш двері? Не хочу! І не відчиню. Гості мають попереджати про візити, а ще не ритися в шафах, холодильнику чи комодах. Як це не відчиниш?

Що за халепа тут творилася? Дзвони своїм, нехай приїжджають прибирати, зірвалася Наталя. Я не буду за ними прибирати. Мені й так вистачає того, що постійно

«Сьоме липня! Це ж неможливо! Просто збіг. Але й імя Андрій Хоча по-батькові та прізвище інші. Та й усиновлювачі ж можуть змінити і те, й інше» Вона довго

Олені й на думку не спадало запрошувати Сергія до себе на постійне проживання. Зустрічатися це одне, але ділити кришу над головою зовсім інше.