«Сьоме липня! Це ж неможливо! Просто збіг. Але й імя Андрій Хоча по-батькові та прізвище інші. Та й усиновлювачі ж можуть змінити і те, й інше» Вона довго вдивлялася в портрет чоловіка, наче шукаючи в його рисах щось знайоме.
У відділі кадрів міськради оформили документи на нову співробітницю. Жінка зателефонувала:
Інно Андріївно, зайдіть, будь ласка! Тут ваша нова працівниця.
Незабаром у кабінет увійшла завгосп і одразу звернулася до жінки літнього віку:
Ви нова прибиральниця?
Так!
Я завгосп, Інна Андріївна, представилася вона і тут же спитала: А вас як звати?
Віра, побачивши пильний погляд начальниці, виправилася. Віра Олексіївна.
Ходіть, покажу ваше робоче місце. Вони вийшли в коридор, розмовляючи. За вами буде весь третій поверх
***
Віра була щаслива робота якраз те, що треба. Оглядаючи майбутні володіння, радісно посміхалася:
«До пенсії лишилося два роки. А тут можна й після залишитися вісім тисяч гривень плюс премії. Хоч з Дмитром нормально заживемо. Діти вже дорослі, розїхалися Ой, а як нашого мера звати? От соромно буде, якщо хтось запитає! Треба подивитися на першому поверсі є фото. Чому ж я не прочитала раніше?»
***
Повертаючись з їдальні, вона побачила стенд із портретами керівників міста. Прочитала прізвище: «Андрій Борисович народився 1983 року».
Ой, то ж він ще зовсім молодий! Навіть сорока нема, подумала Віра, а потім раптом згадала. Андрій?! 1983 рік
Вона повернулася, перевірила дату народження:
«Сьоме липня! Цього не може бути! Просто збіг Але й імя те саме Хоча по-батькові та прізвище інші. Та й усиновлювачі ж можуть змінити все»
Вона довго дивилася на портрет, ніби намагаючись розгледіти в ньому щось своє, рідне.
***
Нова робота, нові клопоти сторонні думки відійшли на другий план.
Вдома ввечері довго розмовляла з чоловіком. Потім він пішов у свою кімнату дивитися футбол, а Віра у свою.
Квартира велика, трикімнатна. Діти розїхалися стало просторіше. Чоловік іноді спав із нею, але останнім часом все рідше.
Тепер Віра лежала на ліжку, а в голові крутилися думки про минуле. Про юність. Про таємницю, яку ніколи не розкривала навіть чоловікові.
У неї був син до шлюбу. Його звали Андрій. Тоді їй було лише девятнадцять ні грошей, ні роботи, лише гуртожиток від училища, де неможливо було виховувати дитину. Вона витримала півроку, а потім віддала хлопчика в дитбудинок.
Через три роки вийшла заміж за Дмитра. Вони ніколи не розпитували один одного про минуле. Незабаром народилися дві доньки.
Діти виросли. Старша вступила до університету в обласному центрі, там і залишилася онуки вже до школи ходять. Молодша вийшла заміж і жила в Києві.
Сама Віра так і не здобула гарної освіти. Останні двадцять років працювала завгоспом на заводі, але той збанкрутував. Тоді знайома запропонувала роботу прибиральницею в мерії. Вона погодилася.
І ось тепер мер Андрій Борисович, 1983 року народження. Ні, Віра не скаржилася на життя. Але всі ці роки вона згадувала про сина. Іноді навіть снився. Тепер їй просто хотілося переконатися, що це він, і що в нього все добре.
***
Минуло кілька днів.
Віра прибирала на третьому поверсі, коли почула голоси. Вона побачила Андрія Борисовича, який на ходу обговорював щось із співробітником. Побачивши її, мер кивнув і пройшов повз, навіть не зупинившись.
Перед очима Віри зявився образ Віталія хлопця, в якого була закохана сорок років тому. Він був веселий, безтурботний, а вона завжди уявляла його серйозним. Але не могла. А тепер, побачивши Андрія Борисовича, зрозуміла: саме таким вона хотіла бачити Віталіка.
Але той зник, як тільки дізнався, що у неї буде дитина. Спочатку казав, що поїде на заробітки, а потім просто перестав відповідати.
«Невже це мій син?»
Якби вона не віддала його в дитбудинок, чи став би він таким? Але ж і її доньки вдало влаштувалися. Старша має гарну квартиру, машину, молодша теж не скаржиться. Діти є а сина немає.
А якби вона не вийшла заміж за Дмитра? Життя було б зовсім іншим і в неї, і в чоловіка, і в Андрія. Хоча може, це й не він? Хіба мало на світі дивних збігів?
Та й що з того? У нього є батьки адже йому було лише півроку, коли його усиновили. Мабуть, вони й досі не сказали йому правди. По-батькові ж інше. І дитинство в нього, схоже, було щасливе. Не кожен звичайний хлопець стає мером.
***
Після обіду до Віри підійшла молода колега Олена:
Привіт, тітонько Віро!
Привіт!
У пятницю святкуємо день народження Люби вона шостий поверх прибирає. С