Author: Иван Бондаренко
“Яка дитина у сорок один рік! гримів на Олену чоловік. У твої роки вже онуками нянчать. Олено, годі дурниць! Гаразд, тобі байдуже на мою думку, це я зрозумів.
Обучение жизнью
Коли бабуся дізналася, що її онук хоче її вигнати, вона без жодних вагань продала квартиру.Чому брати кредит, коли можна чекати, поки бабуся помре, і успадкувати її оселю?
Ото я сиджу в кухні, а в голові як у бочці. Ганнуся на руках, а сама ледве стою. Температура під сорок, горло наче наждаком потерте. А тут ще й Ярин голос
Ну що, свідоцтво про шлюб таки надійніша річ, ніж просто жити разом? жартували чоловіки з Надею. Не піду я на зустріч через тридцять років після інституту
Тут така річ, незабаром до нас прийдуть гості, і вам треба десь піти. Самі розумієте, що з вами ніякого свята не буде. Сину, але куди ми підемо?
Наталю Степанівно, жити з вашим сином я не буду – передайте йому це від мене”, – промовила Світлана.
«Наталю Степанівно, з вашим сином більше не житиму так і передайте йому», різко кинула Маряна. «А з ким же ти тепер житимеш? Хто тебе, з дитиною, візьме?
Обучение жизнью
Ніколи б він не уявляв, що його останні дні проведуть у будинку для людей похилого віку: лише під кінець шляху можна зрозуміти, чи правильно виховали діти.
Оксана зі свекрухою сиділи на старому ліжку. Обидві добре вбрані, але в хаті ще було холодно піч тільки-но розтопили. Нічого, мамо, все буде добре.
Колись давно, у старому Києві, жила дівчина на ім’я Соломія. Разом із найкращою подругою Олесею вони часто гуляли по Шевченківському гаю.
ЗІРОЧКА ВІД ЗІРОК Зірці було одинадцять років, і вона босоніж бігала по камянистих вуличках Львова. Кожен камінь, кожна щілина під ногами розповідали їй