Author: Иванчай Петрович
29травня Дорогий щоденнику, Сьогодні Роман Коваль, власник галереї «Дзеркало», підступно прошипів: «Ти розбила моє дзеркало, отже сім років будеш мені винна».
Колись давно, коли вже згадую, я, Марина, мала на руках трьох новонароджених дівчаток. Я довго мріяла про цей момент, молилася, чекала і, нарешті, народилися
Обучение жизнью
Її батько видав її за жебрака, бо вона народилася сліпою але те, що сталося далеко, здивувало всіх.Оксана ніколи не бачила світу, але відчувала його вагу
Я сидів за столом у нашому кабінеті, коли хтось постукав у двері офісу. Я підвів голову, поглянув на знайоме, хоча й трохи нове, приміщення. Можна зайти?
Марія Коваль спокійно сиділа на пасажирському місці у машині своєї донечки, руки, зморшковані роками, обережно обвивали маленьку шкіряну сумку, що лежала у колінах.
Будь ласка, доню, змилуйся наді мною, вже три дні як я не їла навіть шматочка хліба, а грошей у мене не є ні копійки, благала старійка продавчиню.
Пацієнтська палата на сьомому поверсі приватної клініки була дивно тихою. Кардіомонітор видавав рівномірний пісок, біле світло освітлювало бліде обличчя
Обучение жизнью
Ось адаптована історія у світлі української культури:Найняв Тарас авто, щоб дружину з лікарні забрати, занесли з сусідом у хату. «Усе буде гаразд, втішав
День був тихим, сонце повільно ховалося за обрій, освітлюючи другорядну дорогу, що пролягала крізь поля. Майже ніхто не їхав, і лише цвіркуни порушували тишу.
19 вересня 2025р. Тихим шепотом записую сьогодні, бо в памяті ще лунає гуркіт того дощу, під яким мене вигнали, а я вийшла сильнішою, ніж колись мріяла.