Author: Иван Бондаренко
Той день, коли звулиці, де я живу, пролунав голос донькизятька, досі я згадую, як колись давно. Моя доньказятька, Оксана, подзвонила зранку, прохаючи мене
Обучение жизнью
Для них я був ганьбою, сином із засмаглою шкірою та грубими руками, що нагадував їм про бруд, з якого вони так намагалися вибратися. Мій брат, Ярослав
1950 рік, зима. Мороз уже пробивався до кісток. У темній кімнаті з глиняних стін, пропитаної вогкотою, моя донечка, лише сімнадцять літ, стискала білизну
Багатий хлопець, колито живучи в Київському маєтку, одного дня наткнувся на вуличного бідняка біля під’їзду старого ринку. Одяг у хлопця був розірваний
15 березня, Київ Після похорону Марічки, моя криниця розрізнена, син Іван привів мене до околиці міста і прошепотів: «Тут треба зійти». Не підозрював
«Коли ж тебе вже не буде?» прошепотіла моя невістка, стоячи біля ліжка в палаті Київської обласної лікарні, не підозрюючи, що я чую й мій диктофон все записує.
Обучение жизнью
Спала зі своїм хлопцем, не знаючи, що він помер два дні тому тепер я вагітна від його привида.**Епізод 1**Я присягаюсь я його бачила. Чула його дотик.
Рік я спостерігав, як моя мати повільно зникала під навалою невідомої хвороби, а вчора зловив, як її невістка підсипає білий порошок у цукорницю.
Хлопчик щодня терпів крики і побої від мачухи аж доки один козацький вартовийсобака не зробив крок, який зупинив кровне ремінець, а сам спокій.
Шлунок гуркає, мов вуличний пес, а руки мерзнуть, немов крига. Я йдуваюсь по тротуару, розглядаючи вітрини ресторанчиків у центрі Києва, де світло ламп