Спала зі своїм хлопцем, не знаючи, що він помер два дні тому тепер я вагітна від його привида.
**Епізод 1**
Я присягаюсь я його бачила. Чула його дотик. Цілувала його. Відчувала його. Його подих був теплим, а губи пахли мятою як завжди. На ньому був той самий сірий худі, через який я постійно жартувала, що він виглядає як «мякий бандит». Він був справжнім. Він обіймав мене всю ніч. Шепотів мені «кохаю» на вухо. Обіцяв, що ми одружимося наступного року. Я памятаю кожну мить. Як він проводив пальцями по моїй руці. Як плакав, коли плакала я. Як кохав мене з такою пристрастю, що я думала моя душа розколеться навпіл. А потім він зник.
Я прокинулася сама. Але не злякалась. Подумала, що він пішов на пробіжку, як це інколи робив. Його парфуми ще пахли на простирадлі. Моя шкіра ще палала там, де він торкався. Але щось було не так.
Я телефонувала.
І ще раз.
І ще.
А потім у кімнату увірвалася моя найкраща подруга, Марія, з блідим обличчям. Я не розуміла, чому вона плаче.
Оленко прошепотіла вона. Ти не знаєш?
Я засміялась. Не знаю що?
Дмитро він мертвий.
Я заплющила очі. Як мертвий?
Вона заридала. Два дні тому. Аварія. Тієї ночі, коли була злива.
Ні. Ні. Ні. Ні.
Я закричала. Відштовхнула її. Назвала жорстокою за такі жарти. Показала SMS, яке Дмитро надіслав мені минулої ночі. Голосове повідомлення, де він говорив: «Вже йду. Суму без твого тіла поруч». Вона дивилася на телефон, тремтячи.
Оленко він не міг це надіслати. Його тіло вже було в морзі.
Світ перекинувся.
Коліна підкосились.
Я побігла до ванної, витягла рушник, яким він витерся він був ще вологим. Худі на підлозі. Слід від укусу на моїй шиї.
Він був тут.
Повинен був бути.
Але правда в тому що Дмитра поховали вчора.
І якось минулої ночі я зачала від нього дитину.
Дні минали. Ночі стали нестерпними. Я не могла спати. Щойно заплющу очі бачу його. То біля ліжка. То шепоче щось на вухо. Однієї ночі почула його голос: «Не плач, кохана. Я з тобою». Я намагалася записати, але на плівці лишився лише шум і мій переляканий подих.
А потім у мене не прийшли місячні.
Двічі.
Я думала це через стрес. Жалобу. Травму.
Доки не зірвало впяте за день.
Я зробила тест.
Дві смужки.
Вагітна.
Я впала на підлогу.
Єдиний, з ким я була це Дмитро.
Але він мертвий.
Похований. Розкладається. Його немає.
І все ж щось росте всередині мене.
Щось, що штовхається вночі.
Щось, що світиться під шкірою, коли світло вимкнене.
І кожного разу, коли я плачу й кажу, що не витримаю
Я чую його шепіт із темряви:
«Ти не сама. Наш син іде».
**Епізод 2**
Я не памятаю, як заснула. Лише прокинулася у ванній, стискаючи тест із двома рожевими смужками, що глузували з мого розуму. Днів не розмовляла ні з ким навіть із Марією. Телефон дзвонив безкінечно. На екрані миготіло її імя. Я ігнорувала.
Як пояснити, що я ношу дитину чоловіка, який уже тижні під землею? Хто повірить? Навіть я не вірила. Аж до тієї ночі.
Ледаче я заснула, коли щось штовхнуло мене зсередини. Не як звичайний рух дитини. Ніби навмисно. Ніби намагалося звернути увагу. Я схопилася, ледь дихаючи, руки на животі. І знову почула його.
Голос Дмитра. У моїй голові.
Не бійся, кохана. Я сам обрав тебе.
Я верескнула і вискочила з ліжка. Підняла футболку, дивлячись у дзеркало на свій живіт. Присягаюсь побачила блакитне світло під шкірою. Воно спалахнуло і зникло. Ноги підкосились. Я впала на підлогу, ридаючи.
Наступного дня змусила себе піти до лікарні. Розповіла лікарці, що завагітніла після того, як мене відвідав мій хлопець. Брехала про дати. Брехала про все окрім симптомів.
«Дивні сни. Шкіра, що світиться. Голоси тих, кого немає».
Вираз обличчя лікарки повільно змінився зі співчутливого на обережний.
Зробимо аналізи, сказала вона. Стрес сильно впливає на свідомість, особливо під час вагітності.
Вона приклала стетоскоп до мого живота. Її обличчя завмерло.
Не чую серцебиття але щось рухається.
Мене відправили на УЗД. Лігши на холодний стіл, я побачила, як технічці зблідло обличчя. Вона безкінечно налаштовувала сканер. Мовчала, доки я не спитала:
Плід є але він світиться.
Я пішла, не дочекавшись результатів. Тієї ночі мені знову снився Дмитро. Він стояв біля нашого улюбленого озера, вітер грає з його худі.
Наш син не такий, як інші, сказав він тихіше за вітер. Він
