Оце ти, мабуть, сучасну молодь не розумієш!
Здоровенькі були, Насте! Бачу, у городі копошишся, от і зайшла привітатися, стояла біля калітки Олена Михайлівна.
З Анастасією Степанівною вони мешкали у різних куточках села. Олена з чоловіком Василем біля ставка, а Настя ближче до гаю.
Раніше вони й не балакали кому ж бракує сусідів? Та ось у сусідів онуки вже великі. А в Олени цього літа чекають візиту від сина з родиною: хлопців Ярослава й Богдана хочуть на цілий місяць залишити. Мовляв, у Києві їм набридло сидіти.
Колись у родині сина справи йшли краще за кордон їздили відпочивати. А тепер от і згадали, що є ще батьківська хата біля води. І вирішили не на вихідні, як звичайно, а на довший термін.
Тільки, мамо, вони постійно сваряться, попередив син Олега. Богдан у свої тринадцять уявляє себе головним, а Ярик не хоче слухатись!
Та що ми, з власними онуками не впораємось? Вези, владнаємо! усміхнулася Олена. Але, поклавши слухавку, задумалась. Діти тепер не такі, як колись. Часом і слова не підбереш. Малих ще довволи привозили, а тепер Раптом не справиться?
Василь у неї чоловік суворий непослуху не терпить. А скандалів у домі не треба.
Тому й вирішила Олена підстрахуватися зайти до Насті, адже в неї теж онуки такого ж віку бувають.
З власного досвіду жінка знала: дітей треба зайняти. Тоді й клопоту менше, якщо знайдуть спільну мову.
Заходь, Олено! побачила сусідку Анастасія. До чого гості?
Та от онуків на місяць везуть, а в тебе, здається, хлопці такого ж віку? Познайомимо якщо зійдуться, то й їм веселіше, і нам спокійніше, запропонувала Олена.
Оце ти, мабуть, сучасну молодь не розумієш! реготала Настя. Не боїшся їх надовго брати? Мої мені всі нерви витрутили, а дід ледь не вигнав їх додому. Ну, коли вже погодилась веди, познайомимо. Що вдієш вони ж наші кровинки!
На вихідні приїхав син Олег з дружиною Маряною та синами Богданом і Ярославом.
Хлопці підтягнуті, видно раді бабусі й діду. І в Олени на серці потеплішало.
Що там Настя лякала? У неї, може, невиховані ростуть. А ось її хлопці чемні та слухняні! І в школі добре вчаться немає чого боятися.
Мам, якщо що телефонуй, я з ними поговорю, сказав, відїжджаючи, Олег. Та Олена лише махнула рукою: Та годі тобі! Хіба ми не знаємо, як дітей виховувати?
Ввечері Ярик і Богдан довго не засинали. Їх поклали у колишній кімнаті Олега.
Та, схвильовані новим місцем, хлопці гомоніли, метушилися аж дід Василь роздратувався.
Навіщо ти, Олено, погодилась? Не потрібне їм наше село!
А вранці онуків ледве розбудили.
Вже обід наближався, а вони все спали!
Бабусю, дай поспати ще, бурмотів старший Богдан.
А молодший Ярик навіть не почув її слів.
Та скільки ж можна? розвела руками Олена.
Раптом вона помітила щось на підлозі. Придивилася і аж захопилася.
Телефони!
То ви що, до півночі грали? Ну все, забираю!
Богдан миттєво схопився.
Віддай! Це моє! Мама дозволяє!
Зараз подзвоню і запитаю, що вона дозволяє! огризнулася Олена.
Хлопець надувся, відійшов і дверима грюкнув: Ну і дзвони!
Дві години вони не виходили. Василь вже збирався йти «розбиратися» що за бунт у перший же день? Але хлопці зявилися самі обидва насуплені:
Ми каші не хочемо! Давай нагетси чи бутерброди.
Отак?! грізно підвівся дід. Не хочете кашу сидіть голодні! А ліжка застелили? Ну-но, подивлюся Звідки в вас чіпси та цукерки в ліжку? І навіть не прибрали? Спочатку заробите, тоді й їстимете!
Нам не можна голодними ходити! Ярик зиркнув на діда. Ви злі!
Василь ледь не вибухнув, але Олена вчасно втрутилася: Ну, ходіть, покажу, як ліжко застеляти. А бутерброди після каші. Домовились?
Балуєш їх, бурчав Василь. Он які гарні пани виросли!
З онуками Насті хлопці швидко зійшлися.
Але що вони витворяли вчотирьох!
Якщо гралися у дворі Олени, то потім вона нишком збирала розкидані гілки, поламані квіти. Трави на ногах заносили в хату, крихти скрізь, стільці похитувалися від їхніх скажених ігор.
Одна шкода!
Та що це за діти?! гнівався Василь. Більше ніколи! Якщо не вміють себе поводити нехай не їздять! Ну-но, Богдане, йдемо велосипеди лагодити. А бабуся з Яриком нехай обід готують. Працюватимете тоді й їстимете!
І ти теж, діду, «зароблятимеш»? здивувався хлопець.
А ти як думав? Бачив, щоб я без діла сидів? У житті нічого без праці не дається