– Та ти, мабуть, сучасних дітей зовсім не розумієш!

Обучение жизнью

Оце ти, мабуть, сучасну молодь не розумієш!

Здоровенькі були, Насте! Бачу, у городі копошишся, от і зайшла привітатися, стояла біля калітки Олена Михайлівна.

З Анастасією Степанівною вони мешкали у різних куточках села. Олена з чоловіком Василем біля ставка, а Настя ближче до гаю.

Раніше вони й не балакали кому ж бракує сусідів? Та ось у сусідів онуки вже великі. А в Олени цього літа чекають візиту від сина з родиною: хлопців Ярослава й Богдана хочуть на цілий місяць залишити. Мовляв, у Києві їм набридло сидіти.

Колись у родині сина справи йшли краще за кордон їздили відпочивати. А тепер от і згадали, що є ще батьківська хата біля води. І вирішили не на вихідні, як звичайно, а на довший термін.

Тільки, мамо, вони постійно сваряться, попередив син Олега. Богдан у свої тринадцять уявляє себе головним, а Ярик не хоче слухатись!

Та що ми, з власними онуками не впораємось? Вези, владнаємо! усміхнулася Олена. Але, поклавши слухавку, задумалась. Діти тепер не такі, як колись. Часом і слова не підбереш. Малих ще довволи привозили, а тепер Раптом не справиться?

Василь у неї чоловік суворий непослуху не терпить. А скандалів у домі не треба.

Тому й вирішила Олена підстрахуватися зайти до Насті, адже в неї теж онуки такого ж віку бувають.

З власного досвіду жінка знала: дітей треба зайняти. Тоді й клопоту менше, якщо знайдуть спільну мову.

Заходь, Олено! побачила сусідку Анастасія. До чого гості?

Та от онуків на місяць везуть, а в тебе, здається, хлопці такого ж віку? Познайомимо якщо зійдуться, то й їм веселіше, і нам спокійніше, запропонувала Олена.

Оце ти, мабуть, сучасну молодь не розумієш! реготала Настя. Не боїшся їх надовго брати? Мої мені всі нерви витрутили, а дід ледь не вигнав їх додому. Ну, коли вже погодилась веди, познайомимо. Що вдієш вони ж наші кровинки!

На вихідні приїхав син Олег з дружиною Маряною та синами Богданом і Ярославом.

Хлопці підтягнуті, видно раді бабусі й діду. І в Олени на серці потеплішало.

Що там Настя лякала? У неї, може, невиховані ростуть. А ось її хлопці чемні та слухняні! І в школі добре вчаться немає чого боятися.

Мам, якщо що телефонуй, я з ними поговорю, сказав, відїжджаючи, Олег. Та Олена лише махнула рукою: Та годі тобі! Хіба ми не знаємо, як дітей виховувати?

Ввечері Ярик і Богдан довго не засинали. Їх поклали у колишній кімнаті Олега.

Та, схвильовані новим місцем, хлопці гомоніли, метушилися аж дід Василь роздратувався.

Навіщо ти, Олено, погодилась? Не потрібне їм наше село!

А вранці онуків ледве розбудили.

Вже обід наближався, а вони все спали!

Бабусю, дай поспати ще, бурмотів старший Богдан.

А молодший Ярик навіть не почув її слів.

Та скільки ж можна? розвела руками Олена.

Раптом вона помітила щось на підлозі. Придивилася і аж захопилася.

Телефони!

То ви що, до півночі грали? Ну все, забираю!

Богдан миттєво схопився.

Віддай! Це моє! Мама дозволяє!

Зараз подзвоню і запитаю, що вона дозволяє! огризнулася Олена.

Хлопець надувся, відійшов і дверима грюкнув: Ну і дзвони!

Дві години вони не виходили. Василь вже збирався йти «розбиратися» що за бунт у перший же день? Але хлопці зявилися самі обидва насуплені:

Ми каші не хочемо! Давай нагетси чи бутерброди.

Отак?! грізно підвівся дід. Не хочете кашу сидіть голодні! А ліжка застелили? Ну-но, подивлюся Звідки в вас чіпси та цукерки в ліжку? І навіть не прибрали? Спочатку заробите, тоді й їстимете!

Нам не можна голодними ходити! Ярик зиркнув на діда. Ви злі!

Василь ледь не вибухнув, але Олена вчасно втрутилася: Ну, ходіть, покажу, як ліжко застеляти. А бутерброди після каші. Домовились?

Балуєш їх, бурчав Василь. Он які гарні пани виросли!

З онуками Насті хлопці швидко зійшлися.

Але що вони витворяли вчотирьох!

Якщо гралися у дворі Олени, то потім вона нишком збирала розкидані гілки, поламані квіти. Трави на ногах заносили в хату, крихти скрізь, стільці похитувалися від їхніх скажених ігор.

Одна шкода!

Та що це за діти?! гнівався Василь. Більше ніколи! Якщо не вміють себе поводити нехай не їздять! Ну-но, Богдане, йдемо велосипеди лагодити. А бабуся з Яриком нехай обід готують. Працюватимете тоді й їстимете!

І ти теж, діду, «зароблятимеш»? здивувався хлопець.

А ти як думав? Бачив, щоб я без діла сидів? У житті нічого без праці не дається

Rate article
Histoires de Vies
Add a comment

3 × two =