Мудрая свекруха
Коли молодший син одружився, старші діти вже давно розїхалися дочка вийшла заміж і поїхала до Львова за чоловіком, а син взагалі подався на заробітки до Польщі. Марія завжди знала, що старші в селі не залишаться дочка любила гарне життя, змалку картинками з журналів стіни обклеювала, а син мріяв не про хлів чи город, а про далекі країни. А от молодший, Іванко, завжди був її хлопчиком, і коли чоловік помер, так і сказав:
Мамо, я тебе ніколи не покину, завжди з тобою житиму.
Вона тоді стояла на краю могили й шепотіла: як же я без тебе, Петрусю, як я без тебе. Донька теж плакала, старший мовчав, немов крига, а Іванко, якому ледь виповнилося дванадцять, увесь час стояв поруч, підставляючи їй своє тоненьке плече. І слово своє виконав навіть коли навчався, майже щовихідні приїжджав додому. Тому й дружину шукав таку, що погодиться жити в селі. Будинок збудував, правда, на іншій вулиці біля місця не вистачало. Запрошував матір переїхати, але Марія відмовилася навіщо в хаті дві господині?
Невістку звали Оксана. У неї були великі блакитні очі та довге, аж до пояса, волосся. Привіз її Іванко з міста вчилися разом, і, як зізнався матері, він за Оксаною ще тоді залицявся, але вона його не помічала. А от тепер помітила. Весілля було галасливе, веселе зібралися всі родичі. Марії невістка подобалася гарна дівчина, відразу видно, з характером, а Іванові саме така й треба. А що не вміє господарювати то нічого, Марія навчить.
Перша сварка трапилася через тиждень, коли Марія прийшла допомогти зварити борщ бо Іванові без борщу ніяк, у нього з дитинства шлунок слабкий. Оксана накричала на неї, сказала, що в неї руки брудні, а вона їх у хліб втручає. Та чим же їх втручати? Марія не сперечалася, пішла, а ввечері Іванко попросив її більше не приходити, коли його немає Оксана хвилюється.
Ти не ображайся, мамо, вона просто в положенні, тому й тривожиться, пояснив він.
І Марія не ображалася. Онуки це добре, буде чим заповнити порожнечу в серці, а то як діти розїхалися, все холодить зсередини.
Зустрічати пологи приїхали й батьки, і подруги, і сестра. Марія спробувала сказати, що не варто до немовляти пускати стільки людей, але Оксана назвала її забобонною й виразно глянула на чоловіка. Іванко попросив матір не вигадувати, краще чаю всім зробити, бо всі з дороги втомилися. Марія так і зробила. І нагодувала всіх, і посуд помила. А сама поглядала на онучку така маленька, така гарненька, так хочеться на ручки взяти!
Можна я подержу? запитала вона.
Оксана подивилася на її руки й сказала:
Тільки руки помийте.
Та я ж тільки що посуд мила!
Ось саме тому! Ну що це за неохайність!
Батьки Оксани подивилися на Марію, і їй стало ніяково може, й справді вона чогось не розуміє.
Онучку вона все ж подержала. Як солодко від неї пахло! Чарівна дівчинка вийшла. До того ж Оксана змінила свої правила дозволила Марії приходити, поки Іванко на роботі, бо сама встигала не все, а Марія й рада. Правда, невістка завжди знаходила, чим її уколоти, й онучку на руки майже не давала, але Марія звикла. Обижалася, звісно, але що поробиш син її таку любить, а значить, треба й їй пристосуватися. Єдине, що її глибоко зачепило, те, що Оксана не взяла рожевий комбінезон, який Марія купила для онучки.
На ринку, чи що, його брали? Моя донька таке носити не буде! Та й взагалі спека вже, не можна дитину в комбінезоні парити, квітень за вікном!
Дівчинку назвали Софійкою, на честь сестри, і Іванко обіцяв, що наступну доньку назвуть імям матері. Марія сумнівалася, що Оксана захоче багато дітей, тому й не сподівалася. Але тут вона помилилася.
Коли святкували річницю Софійки, Оксана й Іванко обійнялися й повідомили, що чекають ще одну дитину. Мати Оксани заохала, сказала, що рано, а Марія вставила, що у неї між першими дітьми теж різниця невелика була, і нічого. Сестра невістки невдоволено скривила губи вона завжди так робила, коли Марія щось говорила. Взагалі, зрештою всі зраділи, почали вітати молодих. Оксана почервоніла, казала, що хоче хлопчика.
Так і вийшло. Народився хлопчик, якого назвали Петрусем, і Марія заплакала вона й мріяти не могла, що онука так назвуть.
До онука вона дуже привязалася. Другі пологи в Оксани пройшли тяжко, і вона вже зовсім перестала чинити опір дозволяла Марії й по хаті допомагати, й з дітьми возитися, особливо з малим, який майже увесь перший рік провів у неї на руках.
Оксана ж лежала у ліжку й скаржилася, що голова болить. Вона сильно поправилася, не могла скинути вагу й лаяла свекруху, що та пече пироги. Та як же без пирогів, якщо Іванко їх так любить? До того ж Марія зовсім
