У тебе взагалі немає совісті. Ти не бачиш, як важко Данилу? Він же твій брат, міг би йому допомогти. Ти завжди думаєш лише про себе.
Нещодавно мама подзвонила мені й попросила забрати всі мої речі з її квартири.
Ми вже не можемо тут нормально ходити через твої коробки, сказала вона.
Ця розмова відбулася після того, як я відмовила братові, Данилу, дати гроші на перший внесок за квартиру. Саме дати, а не позичити, бо я чудово знаю, що він мені їх ніколи не поверне.
Після моєї відмови Данило вилетів з моєї квартири, як ошпарений. Він був переконаний, що я просто віддам йому всі свої заощадження, адже в нього ж сімя та діти, а в мене ні.
Мені потрібно виговоритися, бо я відчуваю, що рідні ставляться до мене несправедливо, особливо напередодні свят.
Коли я переїхала до Києва на навчання, одразу ж знайшла підробіток.
Спочатку жила в гуртожитку, потім зняла квартиру з подругою. Я не хотіла залежати від батьків, тому пахала, щоб не тільки себе забезпечувати, а й допомагати мамі.
Вона ніколи прямо не брала в мене грошей, але постійно просила привезти щось корисне: одяг, взуття, побутові дрібнички.
А щодо продуктів я завжди приїжджала з сумками, набитими їжею.
Мама живе в трикімнатній квартирі з Данилом. Нашого батька не стало три роки тому.
Мій брат ніколи не цікавився навчанням. Після школи він поїхав працювати до Польщі, але єдине, що він собі дозволив за цей час, стару Шкоду. Повернувшись, він влаштувався таксистом.
Потім одружився і поселив свою дружину, Соломію, у маминій квартирі.
У них завжди не вистачало грошей, бо Данило жив від зарплати до зарплати. Щойно вони з Соломією отримували гроші, все миттєво витрачали.
І мама, і батьки Соломії постійно їм допомагали фінансово. Данило знав, що завжди знайдеться той, хто його виручить, тому навіть не намагався заробити більше чи покращити своє становище.
Тепер у Данила й Соломії двоє дітей, а третя вже в дорозі.
Вони вирішили, що мамина квартира стала для них замалою, і почали думати про власне житло.
Тим часом я живу в орендованій квартирі з хлопцем, Ярославом. Ми плануємо одружитися, але вирішили почекати з цим до кращих часів. Наші доходи стабільні Ярослав працює розробником, а я веду кілька інтернет-магазинів.
Ми не витрачаємо гроші на дурниці, а відкладаємо на власне житло, щоб після весілля мати, де оселитися.
Мама знала про наші плани, але все ж натякнула Данилу, що він може попросити в мене грошей.
Вони хочуть купити квартиру, але в них немає на перший внесок, сказала мені мама.
Коли Данило прийшов до мене і прямо заявив, що йому потрібні гроші, я відмовила.
Він лютився. Він вважав, що я зобовязана йому просто тому, що в нього є сімя, а в мене поки що ні.
Потім мама подзвонила мені й сказала:
У тебе совість є? Ти не бачиш, як Данилові важко? Він же твій брат, міг би йому допомогти. Ти завжди лише про себе думаєш.
А потім додала:
Приїжджай і забирай свої речі з нашої квартири. Ми вже не можемо тут ходити через твоє непотріб. І на Різдво можеш не приходити. Данило на тебе сердиться, і мені тебе бачити не хочеться.
Я не сперечалася. Заберу свої речі й знайду для них місце в орендованій квартирі. А коли ми з Ярославом купимо своє житло, перевезу їх туди.
Я могла б позичити братові гроші, але знаю, що він їх не поверне. А він навіть не просив позики він просто очікував, що я віддам йому свої заощадження.
Тільки тому, що в нього діти
Як би ви повели себе на моєму місці?