Сьогодні хочу записати одну історію, яка дуже вразила мене.
Родичі просто винесли коробку з кошенятами на вулицю. Коржі мовчки пішов за ними і рішуче відмовився повертатися до порожньої квартири. Для нього цей дім більше нічого не значив
Цього песика, якого дідусь з любовю називав Коржом, насправді зовсім не було коргі. Він лише віддалено нагадував цих кумедних низьколапих собачок. Але якщо придивитися був справжнім метисом: рудою шерстю, короткими лапами і невгамовно махаючим хвостом, який оживав щоразу, коли хтось наближався.
Коржа вирізняли неймовірна товариськість, безмежна цікавість і рідкісна доброта. У парку, куди старий господар водив його на прогулянки, його кликали не інакше як «Боже покарання» і недарма. Щойно знімали повідець, він кидався у гущавину: хотів дружити з усіма і з собаками, і з людьми. Бігати, гратися, знайомитися ось його справжнє покликання.
Власники собак, побачивши Коржа, часто розверталися і йшли геть знали, що інакше затримаються надто довго. Їхні собаки теж не могли встояти перед цим енергійним створінням і не хотіли повертатися. Тож господарям доводилося кликати їх, жестами, словами, а іноді навіть палицею відганяти Коржа.
Але він ніколи не ображався просто не знав такого почуття.
А от старий господар часто сумував, коли бачив, як відштовхують його улюбленця. Іноді намагався втрутитися, але Корж ніби все розумів: хапав його за штанину, відтягував убік, потім ліг на коліна, облизав руку, обличчя і все знову ставало на свої місця.
Одного разу, коли дідусь дрімав у парку на лавці, Корж, як завжди, гуляв неподалік. Коли старий прокинувся, побачив біля себе не тільки собаку, а й кішку. Руда, вусата тварина сиділа поряд і пильно дивилася на нього.
Новий друг? здивовано запитав він.
Корж весело махнув хвостом, облизав господаря, потім кішку і сів поряд. Кішка теж була не простою: примостилася й прийняла запропоновану їжу трохи курки і печива. Видно було, що вона не зіпсута.
Коли дідусь збирався йти додому, Корж рішуче став біля нового друга.
Що це таке? здивувався господар.
Але Корж ясно дав зрозуміти: без кішки він нікуди не піде. Старий спробував заперечити:
У нас і так досить клопоту
Але вибору не було. Він зітхнув:
Ну добре, ти, вусатий якщо він тебе вибрав, ходімо, живи у нас. Може, так буде веселіше.
Пізніше зясувалося, що «кішка» насправді була кішкою. За кілька місяців у квартирі зявилися три пухнасті кошенята. Корж був найщасливішим. Доглядав за ними, грався, спав разом, поки Плюня так дідусь назвав кішку сиділа на підвіконні й спостерігала за вулицею.
Життя налагодилося. Дідусь придбав усе необхідне для нової родини і з радістю читав у інтернеті про котів і собак. Сусіди спочатку сміялися, але потім розчулилися: щоранку бачили, як старий виводить на прогулянку своє різнобарвне товариство Коржа, Плюню та трьох кошенят.
Парк замінився подвірям ближче й безпечніше. Тепер усі сусіди віталися, а деякі навіть сідали поруч. Корж, Плюня й кошенята були щасливі.
А потім сталося те, чого ніхто не очікував. Одного сонячного вікенду, коли подвіря ожило, Корж раптово завив. Усі збіглися.
Дідусь сидів на лавці, трохи схилившись. На обличчі застигла легка посмішка. Він дивився на своїх маленьких друзів, але очі вже нічого не виражали
Кілька днів сусіди годували тварин. Потім зявилися далекі родичі. Саме вони винесли коробку з кошенятами і Плюнею на вулицю. Корж пішов за ними. Дім, де більше не було його господаря, став для нього безглуздим.
Сусіди споглядали з жалем, але ніхто не міг прихистити всіх пятьох. Так вони й залишилися біля лавки Корж, Плюня й три кошенята.
Прийшли осінні дощі. Холодні й безжальні. Кішка намагалася захистити малих своїм тілом, а Корж без вагань ляг на них, щоб зігріти.
Першою не витримала сварлива бабуся з першого поверху. Вискочила під холодний дощ у домашньому халаті й почала лаяти весь світ. Підхопила кошенят, притиснула Плюню до грудей і сказала Коржу:
Ну, марш додому, швидше!
Пес покірно поплентався за нею, весело махаючи хвостом.
Тепер усе її товариство ходило з нею або вона, або онуки виводили їх гуляти, коли їхні батьки «передавали» їй догляд. І, як не дивно, сама бабуся стала душею будинку. Сусідки почали приносити їй пиріжки, котлети й інші смаколики особливо для малих. Вона, звісно, бурчала, але все частіше крадькоса витирала сльози.
А потім одного дня завітав двірник. Посидів, випив чаю, поговорив. Коли збирався йти, бабуся зупинила його:
Гей! Ти лишив конверт! Там гро
