Я збирався просто виписати штраф, коли зупинив жінку, яка їхала 150 км/год аж раптом помітив щось дивне біля її ніг.
Патрулював звичайну ділянку траси під Києвом разом із напарником небезпечне місце, де часто стаються аварії, особливо на довгих прямих, де водії люблять «додати газу». Все було тихо, навіть занадто.
Раптом повз нас пролетіла сіра Toyota наче нас там і не було. Подивився на радар 150. Серед дня, на порожній дорозі. Хочеться вірити, що людина просто поспішала але ж це ніколи не виправдовує порушення.
Перевірив номери чисто, машина без зауважень. Ввімкнув «мигалку», сирену, дав знак зупинитися. Авто спочатку знизило швидкість, але потім рвонуло вперед.
Через гучномовець чітко наказав:
Водію, негайно зупиніться! Ви порушили правила та понесете відповідальність.
За кількасот метрів вона все ж притормозила на узбіччі. Підійшов, як належить. За кермом жінка років тридцяти, бліда, з переляком у очах.
Ви знаєте обмеження швидкості тут?
Так знаю промовила вона, ледве дихаючи.
Ваші документи, будь ласка, сухо сказав я, нахиляючись до вікна.
І тут побачив щось під її ногами. Калюжа на килимі
Але це була не вода. Зрозумів миттєво у неї відійшли води.
У вас відійшли?
Будь ласка допоможіть я сама нема кому видихала вона.
Питань не залишилось. По рації повідомив, що супроводжую вагітну до пологового. Пересадили її до нашої машини. Їхав швидко, але обережно. Під час дороги перейди посилювались, вона стогнала, майже кричала.
Тримав її за руку, намагаючись заспокоїти, хоча сам ледве стримував хвилювання.
Дістались у останню мить. Персонал, попереджений заздалегідь, вже чекав біля входу. Жінку забрали негайно.
Через кілька годин повернувся ще тремтів. З пологового вийшла акушерка, усміхнена:
Вітаю, дівчинка. Здорова. І мама теж у порядку.
Саме в такі моменти розумію, чому люблю свою роботу. Закон важливий. Але людяність важливіша.
