Раннє ранок, коли сонце повільно піднімалося над обрієм, наповнюючи село теплим золотистим світлом, повітря було сповнене свіжістю роси, запахами цвітучого конюшини та землі. У цій затишній картині лунав наполегливий голос маленької Оленки дівчинки з очима ясного літнього неба та світлими косицями:
Бабусю, ну коли вже? Я ж обіцяла подружкам прийти! Хочемо йти до річки плескатися, купатися й співати пісні на березі! Вода там така прозора, що видно кожну рибку! Ну ж бо!
Сидячи на ослоні біля городу, Ганна Семенівна важко зітхнула, витираючи піт з чола. Її руки, вкриті зморшками, міцно стискали мотику. Зі змішаним почуттям втоми й ніжності вона подивилася на онуку, поглядом, сповненим тривоги та любові.
Оленко, моя дитинко, тихо промовила бабуся, у твоїх подружок вдома великі, галасливі родини. А в нас з тобою тільки ми самі. Якщо ти не допоможеш у городі, хто ж тоді все впорає? Город сам себе не прополе, а хліб на стіл не прийде без праці.
Оленка опустила очі, але в них не було розпачу лише рішучість. Вона знала: якщо швидко впорається, то встигне погуляти з друзями. Стиснувши губи, вона взялася за прополювання, вириваючи бурян з грядок, який забивав крихкі огіркові пагони. Кожен вирваний бурян був жертвою заради щастя.
Коли остання травичка була вирвана, Оленка підвелася, струсила пил з колін і радісно сказала:
Бабусю, я все зробила! Можна йти?
Іди, пташко моя, дозволила бабуся. Та не забарися, а то дощ почнеться.
Метнувшись по ґрунтовій дорозі, Оленка залишала за собою дзвінкий сміх, який лунав, немов дзвоник у ранковій тиші. Ганна Семенівна провожала її поглядом, а серце стискалося. «Звідки в неї стільки енергії? думала вона. Звідки цей світ, який не гасне ні за яких умов?»
У цю мить до хати підійшла сусідка Марія Петрівна, жінка з добрими очима й відзивчим серцем.
Ганно, тихо сказала вона, сьогодні я бачила Тетяну на ринку. Вона була з компанією, у дуже короткій спідниці та з яскравим макіяжем. Казала, що їй потрібна Оленка.
Ганна поблідла, ніби щось усередині перервало звязок із світом.
Вона зявилася прошепотіла бабуся. Після стількох років мовчання, після того, як кинула сина й доньку А тепер раптом вирішила повернути їх?
Я їй сказала: «Ти дванадцять років не зявлялася, а тепер хочеш забрати доньку?» Вона засміялася, ніби це був жарт. Ніби Оленка річ, яку можна взяти, коли заманеться.
Що ж мені робити? заплакала Ганна. Вона мати за документами, а я лише бабуся, прав не маю, але все моє серце належить Оленці. Я виростила її з пелюшок, годувала, коли не було молока, ночами сиділа біля неї під час хвороби. А тепер вона повернулася й хоче забрати дитину?
Тривога й страх стискали серце. Голова запаморочилася, перед очими миготіли темні плями. Ганна сіла на лавку, притиснувши руку до грудей. Одна думка не давала їй спокою: закон на боці Тетяни, а що значить любов перед судом?
Тетяна влетіла у родинне життя, як ураган. Син Ганни, Микола, був без памяті закоханий у неї. Але Тетяна брала все гроші, увагу тільки не любов і душу. Ганна з перших днів зрозуміла: це не дружина для сина, а хижачка, яка висмоктує сили.
Життя пішло інакше: Тетяна народила, віддала Оленку бабусі й зникла. Микола ж, виснажений і згаслий, інколи приїжджав додому, але в його очах вже не було колишнього світла.
Сину, одного разу запитала мати, чого ти так одягнений? Ти ж добре заробляєш?
Мамо, тихо відповів він, усі гроші йдуть на потреби Тетяни. Мені майже нічого не лишається.
Хай тоді живе скромніше! вигукнула Ганна.
Та розмову перервали: невдовзі Миколу госпіталізували з онкологією, діагноз був безнадійним. Перед смертю він зізнався матері:
Мамо, Оленка не моя рідна донька. Тетяна зраджувала з Віталіком, моїм найкращим другом. Я знав, але прийняв її заради Оленки.
Ганна ридала, світ руйнувався, але віддавати дівчинку не збиралася. Оленка стала для неї сенсом, радістю й болем водночас.
І ось знову на порозі зявилася Тетяна з холодним поглядом і безжальним наміром забрати дитину.
У цю мить підїхало таксі, з нього вийшла жінка у дорогому вбранні з холодною посмішкою:
Добридень, Ганно Семенівно, сухо сказала вона, не дивлячись у вічі. Я забираю Оленку. Вам із нею важко. У місті вона отримає кращу освіту, гуртки й секції.
Перемовини затяглися на години. Тетяна погрожувала й маніпулювала, а Ганна, поступаючись, віддала всі заощадження гроші на ш
