Директор хотів допомогти прибиральниці грошима, але несподівано знайшов щось у її сумці.
Високий керівник вирішив таємно підтримати фінансово прибиральницю, але раптом помітив у її торбиці дивну річ.
Олег побачив молоду дівчину-прибиральницю, яка сиділа в кутку зі слідами сліз на щоках.
«Вибачте, чи можу допомогти? Що трапилося? Вас хтось образив?» ніжно запитав він.
Дівчина здригнулася, швидко витерла сльози й відповіла: «Вибачте за турботу. Усе гаразд».
«Не вибачайтеся. Точно все добре?» продовжував Олег із співчуттям.
«Так, вибачте, я повертаюся до роботи», поспішно відповіла вона й швидко пішла.
Залишившись на самоті, Олег подумав, що без причини диму не буває. Ідучи до кабінету, він розмірковував, як допомогти дівчині. Раптом йому спало на думку: треба поговорити з Ганною Іванівною.
Ганна Іванівна працювала тут уже давно, доглядаючи за порядком. Олег знайшов її номер у своїй записній книжці й подзвонив.
«Добрий день, Ганно Іванівно. Можете зайти до мого кабінету за десять хвилин?»
Незабаром Ганна Іванівна сиділа в його кабінеті й пила чай.
«Може, я просто запросив вас на чай?» жартував Олег. «Чому керівник не може запросити прибиральницю на чашку чаю?»
Ганна посміхнулася:
«Та годі вам, Олеже Васильовичу. Що ви хотіли дізнатися?»
«У мене до вас запитання. Хто знає наших працівників краще за вас?» готувався він до розмови. «Що ви думаєте про нову прибиральницю?»
«Вона гарна дівчина. Працьовита. Життя її не пестило, але вона не здається. Що сталося?» запитала Ганна Іванівна.
«Я просто побачив, що вона плаче. Запитав, але вона втекла», пояснив Олег.
Ганна Іванівна нахмурилася:
«Тут її ображають. Я казала їй не звертати уваги на цих розфарбованих дурниць. У них тільки губи й вії. Марія все бере до серця».
«А хто її ображає?» зацікавився Олег. «Як саме?»
«О, все почалося, коли вона тут зявилася. Наші дівчата намагаються виглядати яскраво, а Марія ні, просто природна краса. Тому й стали її дражнити через зневагу до бідних, через глузування зі слабких. Хіба не так із чоловіками? Якщо відчувають твою слабкість просто чіпляються для розваги», пояснила Ганна Іванівна.
Олег не любив інтриг на роботі, але вирішив зясувати:
«А як саме вони її ображають?»
«Через її зовнішність, одяг. Кепкують, звуть «королевою бідності», «ослячою шкірою». Ніяких модних туфель чи сукень Усе те саме», відповіла Ганна Іванівна.
Олег здивувався:
«У нашій команді люди з вищою освітою, як таке можливо? Може, ви помиляєтесь?»
«Ні, не помиляюся. Навіть попередила Світлану: «заспокойся». Та ні, їм надто весело», відверто сказала Ганна Іванівна.
«А в неї дійсно таке важке життя?» запитав Олег.
«Так, її мати хвора, а інвалідність не дають. Вона не може працювати, а ліки потрібні. Марія робить усе, щоб допомогти. Вона розумна, але вчитися немає часу», поділилася Ганна Іванівна.
Олег задумався: як люди й досі можуть так поводитися в сучасному світі? Подякувавши Ганні Іванівні, він провів її до дверей і залишився наодинці з думками про несправедливість, яка часом панує між людьми.
Після довгих роздумів Олег вирішив втрутитися й спробувати змінити ситуацію. Діставши з гаманця всі гроші, які мав, він пішов у коридор, де Марія з Ганною Іванівною прибирали велику залу.
Був час роботи, тому Олег тихо зайшов до їхньої кімнати. Сумка Марії відразу привернула його увагу. Відкривши гаманець, він хотів непомітно покласти гроші, щоб допомогти дівчині купити одяг. Якби він зробив це відкрито, це могло б її принизити.
Він уже готувався покласти купюри, але зупинився, побачивши блискучий золотий хрестик у гаманці. Він не мі
