Я ніколи не кохав свою дружину й не раз казав їй про це. Це була не її провина ми жили добре.
Вона ніколи не влаштовувала сцен, не докоряла мені завжди була лагідною та турботливою. Та проблема залишалася: кохання не було.
Щоранку я прокидався з думкою піти. Мріяв знайти жінку, яку справді кохатиму. Але я й уявити не міг, як доля все змінить.
З Олесею мені було комфортно. Вона не лише чудово вела господарство, а й сяяла красою. Друзі заздрили й не розуміли, як мені так пощастило з дружиною.
Я теж не розумів, чим заслужив її любов. Я звичайна людина, нічим не кращий за інших. Та вона кохала мене Як так виходило?
Її відданість не давала мені спокою. Ще гірше було уявити, що після мого відходу хтось інший займе моє місце. Хтось багатший, привабливіший, успішніший.
Коли я думав про неї з іншим, це зводило мене з розуму. Вона була моєю, навіть якщо я її не кохав. Це почуття власності було сильнішим за розум. Та чи можна прожити життя з тим, кого не любиш? Я думав, що зможу, але помилявся.
«Завтра я скажу їй усе», вирішив я перед сном. Вранці, під час сніданку, зібрався з духом.
Олесю, сідай, треба поговорити.
Звісно, я слухаю, дорогий.
Уяви, що ми розлучаємося. Я йду, живемо окремо
Олеся засміялася:
Які дивні думки! Це гра?
Дослухай до кінця. Я серйозно.
Добре, уявляю. І що далі?
Скажи чесно: знайдеш когось іншого, якщо я піду?
Богдане, що з тобою? Чому ти думаєш про розлучення?
Тому що не кохаю тебе й ніколи не кохав.
Що? Ти жартуєш? Я нічого не розумію.
Я хочу піти, але не можу. Думка, що ти будеш з іншим, не дає мені спокою.
Олеся задумалася на мить, потім спокійно відповіла:
Я не знайду нікого кращого за тебе, тож не хвилюйся. Іди, я ні з ким не буду.
Обіцяєш?
Звичайно, запевнила вона.
Почекай, але куди ж мені йти?
У тебе немає жодного місця?
Ні, ми завжди були разом. Мабуть, мені варто залишитися поруч із тобою, сумно сказав я.
Не хвилюйся, відповіла Олеся. Після розлучення обміняємо квартиру на дві менші.
Серйозно? Не сподівався, що ти так допоможеш. Чому ти це робиш?
Бо я тебе кохаю. Коли кохаєш, не можна тримати людину проти її волі.
Минуло кілька місяців, і ми розлучилися. Незабаром я дізнався, що Олеся не здержала обіцянки. Вона знайшла іншого чоловіка, а квартири, які дісталися їй від бабусі, ніколи не збиралася ділити. Я залишився з нічим.
Як тепер можна довіряти жінкам? Не знаю.
Хіба можна бути певним у чужих словах, коли навіть у власних почуттях немає правди?
