**Мудра свекруха**
Коли молодший син одружився, старші діти вже давно розїхалися дочка вийшла заміж і подалась до Києва за чоловіком, син взагалі вирушив до Канади на заробітки. Марія завжди знала, що старші у селі не затримаються дочка любила гарне життя, все дитинство картинками з журналів стіни обклеювала, а син картами світу, мріяв не про хліви та городи, а про далекі країни. А ось молодший, Андрійко, завжди був її хлопчиком, і коли чоловік помер, так і сказав:
Мамо, я тебе ніколи не покину, завжди буду з тобою.
Вона тоді стояла на краю могили й шепотіла: як же я без тебе, Василю, як я без тебе. Донька теж плакала, старший мовчав, мов крижина, а Андрійко, якому ледь виповнилося дванадцять, увесь час похорону стояв поруч, підставляючи їй своє хлопяче плече. І слово своє виконав навіть коли вчився, майже щої вихідні приїжджав додому. Тому й дружину шукав таку, що погодиться жити у селі. Будинок збудував, правда, на іншій вулиці поряд місця не було. Він запрошував матір переїхати, але Марія відмовилася навіщо в домі дві господині?
Невістку звали Оксана. У неї були великі блакитні очі й довге, аж до пояса, волосся. Привіз її Андрій з міста, вчилися разом, і, як зізнався матері, він ще тоді за Оксаною залицявся, та вона його не помічала. А от тепер помітила. Весілля було гучне, веселе усі родичі зїхалися. Марії невістка подобалася гарна дівчина, одразу видно, що з характером, а Андрію саме така й потрібна. А що не вміє нічого робити по господарству то нічого, Марія навчить.
Перша сутичка відбулася через тиждень, коли Марія прийшла допомогти зварити борщ, бо Андрій без гарячого не може, у нього з дитинства шлунок слабкий. Оксана накричала на неї, сказала, що в неї брудні руки, а вона ними хліб бере. Ну а чим Марії його брати? Сваритися вона не стала, пішла, а ввечері Андрій попросив її більше не приходити, коли його немає, Оксана нервує.
Ти не ображайся, мамо, вона просто в положенні, от і хвилюється, пояснив він.
І Марія не ображалася. Онуки це добре, буде чим діру в серці заткнути, а то як діти розїхалися, усе холодом зсередини віє.
Зустрічати пологову приїхали й батьки, і подруги, і сестра. Марія спробувала сказати, що не варто стільки людей до немовляти пускати, але Оксана назвала її забобонною й виразно глянула на чоловіка. Андрій попросив матір не вигадувати, краще чаю всім зробити, бо всі з дороги втомилися. Марія й зробила. І всіх нагодувала, і посуд помила. А сама поглядала на онучку така маленька, така гарненька, так хочеться на ручки взяти!
Можна я подержу? запитала вона.
Оксана подивилася на її руки й сказала:
Руки тільки помийте.
Та я ж тільки що посуд мила!
Ось саме тому! Ну що за неохайність!
Батьки Оксани подивилися на Марію, і їй стало ніяково може, й справді вона чогось не розуміє.
Онучку вона все ж таки подержала. Як солодко від неї пахло! Чудова дівчинка вийшла. До того ж Оксана змінила свої правила дозволила Марії приходити, поки Андрій на роботі, бо вона сама нічого по господарству не встигає, а Марія й рада. Правда, невістка завжди знаходила, чим її вколоти, й онучку на руки майже не давала, але до цього Марія звикла. Обижалася, звісно, але що поробиш син її таку любить, отже, і їй треба звикнути. Єдине, що сильно вразило, це те, що Оксана не взяла рожевий комбінезон, який Марія купила для онучки.
На ринку, чи що, його купували? Моя дочка таке носити не буде! Та й взагалі спека, не варто дитину в комбінезоні парити, квітень за вікном!
Дівчинку назвали Софійкою, на честь сестри, і Андрій обіцяв, що наступну доньку назвуть на честь Марії. Вона сумнівалася, що Оксана схоче багато дітей народжувати, тому особливо не сподівалася. Але тут помилилася.
Коли святкували річницю Софійки, Оксана й Андрій обійнялися й повідомили, що чекають ще одну дитину. Матір Оксани заохала, сказала, що рано, а Марія вставила, що у неї між першими дітьми теж невелика різниця була і нічого. Сестра невдоволено підвела губи вона завжди так робила, коли Марія щось казала. У підсумку всі, звісно, зраділи, почали вітати молодих. Оксана зашарілася, казала, що хоче хлопчика.
Так і вийшло. Дівочка народилася, але через рік зявився хлопчик, якого назвали Василем, і Марія заплакала вона й мріяти не могла, що онука Васенькою назвуть.
До онука вона дуже привязалася. Другі пологи у Оксани пройшли важко, і вона вже зовсім перестала чинити опір дозволяла Марії і по господарству допомагати, і з дітьми возитися, особливо з маленьким. Він, можна сказати, увесь перший рік провів у Марії на руках.
Оксана ж лежала у ліжку й скаржилася, що болить голова. Вона сильно поправилася, нія
