Останнім часом моя донька розлучилася і з малюком переїхала до нас у тісну двокімнатну хрущовку.
Нещодавно вона залишила чоловіка й оселилася з дитиною у нас. Ми з чоловіком живемо в маленькій квартирці. Спочатку я гадала, що поки донька у декреті, вона могла б трохи пожити з дитиною у моєї мами. Але тепер це неможливо мама, незважаючи на свої 68 років, вийшла заміж і переїхала до свого нового чоловіка.
Коли мама подзвонила й сказала, що готується до весілля, я спершу подумала, що вона жартує. Адже їй уже 68! Але, на жаль, це була правда. Мама довгі роки жила сама її перший чоловік помер двадцять років тому. Мені було 35, коли я вийшла заміж і поїхала з дому. Тепер ми з чоловіком й дітьми живемо у Києві, навідуємо матусю кілька разів на місяць, особливо на свята.
Мама, слава Богу, почувається добре й самостійно справляється з усіма домашніми справами. Ми з чоловіком їздимо до неї, коли треба прополоти город чи нарубати дров, а в усьому іншому вона впорається сама.
А тепер вона взяла й запросила до себе чоловіка! Це справжня зрада з її боку! Вона не мала права так робити. Її наречений її ровесник, старий знайомий, з яким вони зустрічалися в молодості, а кілька років тому знову почали бачитися. На початку липня вони офіційно побралися в РАГСі, а весілля відбулося в ресторані дуже скромне, лише для найближчих.
Ми з чоловіком і дітьми не пішли. На мою думку, це сором! Навіщо це було потрібно мамі? Могла б жити й без цього. Я категорично проти цього шлюбу й досі не можу з цим змиритися. У мами великий будинок у селі, де вони тепер живуть разом.
Її новий чоловік не має ніякого майна лише трьох дітей і купу онуків. Навіщо вона це зробила? Як вона могла так вчинити? Тепер, коли вони офіційно одружені, цей чоловік має право претендувати на нашу спадщину. А ми з чоловіком ютимось у маленькій квартирці.
Донька нещодавно розлучилася й тепер живе з нами разом із онуком. Я допомагаю їй доглядати малюка. Син мешкає з дівчиною в орендованій квартирі. Я сподівалася, що донька зможе пожити у мами, поки у декреті, але тепер це неможливо мама почала нове життя.
Ми з нею майже не спілкуємось. Недавно дзвонила тітка з села, мамина сестра, і почала нас повчати. Казала, що ми поводимось погано, що мама теж має право на щастя. Що нам варто радіти за неї. Думки про спадщину це негарно, адже мама ще жива. Але хай би мене зрозуміли.
Може статись так, що замість маминого будинку ми отримаємо лише старого незнайомого діда з купою проблем та його бідними родичами, які точно не відмовляться від своєї частки. Тому я впевнена, що в цій ситуації права саме я, а мама помиляється.
