Так склалося, що його виховувала бабуся, хоча мама була живою.
Так сталося, що Стася виховувала бабуся, хоча його мати ще була жива. Варто сказати, що мама була чудовою гарною та добросердою. Але вона працювала співачкою у філармонії, тому вдома бувала рідко. Через часті відїзди вона навіть розлучилася з чоловіком, батьком хлопця. Тож про Стася дбала лише бабуся.
Скільки себе памятає, Стас, повертаючись додому до свого багатоповерхового будинку, завжди піднімав голову догори і на четвертому поверсі у вікні бачив силует улюбленої бабусі, яка нетерпляче чекала його повернення. А коли бабуся проводила його кудись, вона обовязково махала йому у вікно, і він завжди відповідав тим самим.
Але коли Стасу виповнилося двадцять пять, бабуся пішла з життя. Тепер, повертаючись додому і не бачачи у вікні рідного силуета, хлопець відчував невимовний сум і порожнечу. Навіть коли мама була вдома, Стас почувався самотнім. Вони з матірю давно не розмовляли відверто, не мали спільних тем чи інтересів. Вони навіть побутових справ не вирішували разом, ніби були чужими.
Через кілька місяців після смерті бабусі Стас раптом вирішив поїхати до іншого міста. Тим більше, що його професія була дуже затребуваною IT-фахівців потребували скрізь. В інтернеті він знайшов гарну компанію, яка обіцяла високу зарплату в гривнях і погодилася оплачувати оренду. Мама лише зраділа. Адже син уже дорослий і повинен шукати свого шляху, далеко від неї.
З дому він узяв лише улюблений бабусин кухоль як спогад і трохи одягу на перший час. Вийшовши з дорожнім рюкзаком на плечі, Стас востаннє подивився на кухонне вікно, але нікого там не побачив. Мама навіть не підійшла до вікна, щоб помахати синові на прощання. Таксі швидко довезло його до вокзалу, і незабаром він лежав на верхній полиці плацкартного вагона.
Наступного ранку потяг прибув на станцію точно за розкладом. Стас знайшов офіс, де мав працювати, зареєструвався і пішов шукати квартиру за заздалегідь знайденими в інтернеті адресами. Пересуваючись незнайомим містом з навігацією у телефоні, він раптом помітив один багатоповерховик. Здавалося, він дуже схожий на його будинок. Усі ці хрущовки виглядають однаково, але Стасові здалося, що у цьому будинку було щось особливе. Мабуть, тому що віконні рами були пофарбовані в такий самий дивний бірюзовий колір.
Стас ненароком зійшов із маршруту і повільно підійшов до цього будинку. Він просто хотів постояти поряд і згадати бабусю. Наблизившись, автоматично підняв голову, подивився у вікно, за яким мала бути кухня, і раптом завмер У нього навіть голова закрутилася від такого виду. На четвертому поверсі, за кухонним вікном, він побачив силует своєї бабусі. Він миттєво впізнав її, і серце ледь не вистрибнуло з грудей.
Стас був розсудливим і розумів, що це неможливо. Тому швидко заплющив очі, обернувся і повільно пішов геть від будинку. Розум казав йому, що за тим вікном стоїть зовсім інша бабуся, але серце чомусь кричало: «Зупинись! Це ж вона!» І він послухав серце, зупинився, обернувся і знову підняв очі догори.
Бабуся все ще стояла біля вікна. Стас не витримав. З рюкзаком на плечі він кинувся до будинку, на четвертий поверх. І тут, як у його домі, у дверей була зламана замкова щеколда, тому він швидко піднявся на свій поверх і натиснув дзвінок. Двері відчинила сонна дівчина у халаті, яка здивовано подивилася на незнайомого гостя і невдоволено запитала:
Вам чого треба?
Мені? здивувався Стас. Мені бабусю
Бабусю? з подивом повторила дівчина. Потім раптом усміхнулася і крикнула глибше у квартиру: Мамо! До тебе прийшли!
Поки мама підходила, дівчина цікаво оглядала цього дивного хлопця. А Стасові вже не тільки крутилася голова здавалося, серце ось-ось зупиниться.
Хто мене кличе? у дверях зявилася така ж сонна, років пятдесяти, жінка у халаті.
Мамо, уяви, знову усміхнулася дівчина. Він тебе бабусею назвав.
Почекайте, прошепотів Стас. Я кликав не цю жінку Я Там, у вашому вікні На кухні Там стояла бабуся Моя Я точно її там бачив.
Ти що, наркоман? з презирством буркнула дівчина. У нас ніяких бабусь нема! Ми з мамою живемо удвох! Зрозумів?
Так, зрозумів Вибачте Я помилився У Стаса все попливло перед очима, він зробив крок назад, поставив рюкзак на підлогу і, щоб не впасти, вп
