Мурчик зник
Оленко, ти вдома? Тарас увірвався у квартиру й застиг, побачивши дружину в передпокої. Вона сиділа на підлозі, обхопивши коліна, і голосно ридала. Я нічого не зрозумів з того, що ти казала. Плакала так, що слів не розібрати. А потім ще й телефон розрядився. Що сталося, серденько? Ти бліда, як стіна.
Мурчика немає ледве вимовила Олена. Він десь подівся.
Як так подівся? здивувався Тарас. Куди ж він міг піти? Ти можеш спокійно пояснити? Може, сховався десь у квартирі?
Ні. Твоя сестра Маряна Вона сказала, що Мурчик випадково вискочив у підїзд, коли вона виходила з Юрком на прогулянку. Але ж ти знаєш, Тарасе, наш Мурчик Він би ніколи сам не вибіг із хати. Нащо йому вулиця, якщо він там ледь не загинув колись? Мені здається, вона його навмисне випустила
Що?! Тарас стиснув кулаки. Де вона зараз? Де Маряна?
Казала, що в магазин пішла Не знаю. Я шукала Мурчика весь день, але його ніде нема. І ніхто його не бачив. Ну як так можна, Тарасе? Невже людина може бути такою підлою? Викинути беззахисну тварину на вулицю. Узимку. Хіба ж це людсько?
Людина ні. А Маряна Маряна може. Тим більше, вона вже робила таке. Не хвилюйся, сьогодні ж її в нашому домі не буде. Ох, навіщо ми її взагалі впустили
***
Місяць тому
Тарас йшов до зупинки, коли раптом помітив щось сіре під снігом.
Спершу подумав камінь. Але камінь не тремтить, як старий холодильник.
Мабуть, саме це й привернуло його увагу. Бо він ніколи не чув, щоб каміння дрожало від холоду.
Тарас зійшов із дороги й нахилився. І тільки тоді побачив це було маленьке сіре кошеня.
От так справ проворкотів він, почухавши потилицю. Що ти тут робиш, мале?
Питання було зайве. Будь-хто знає, що роблять домашні тварини на вулиці. Виживають.
Кошеня не нявкало, не просило допомоги. Просто лежало й тремтіло, наче змирилося зі своєю долею.
Тарас обережно підняв його, здуваючи сніг із шерсті, і сховав під свитеру. Потім побіг до зупинки, де вже чекав тролейбус.
Дорогою згадав Олена давно хотіла саме такого котика: сіренького, в смужку. Але все не виходило сходити до притулку.
А тут доля сама підкинула його під ноги. Якщо доля дає треба брати.
Оленко, а в мене для тебе сюрприз, радісно сказав Тарас, увійшовши до хати.
Ох, ти мене останнім часом зовсім розпестив, усміхнулася дружина, виходячи назустріч. То намисто, про яке я мріяла, то квитки в оперу. Що цього разу? Може, відпустку в Карпати обіцяєш?
Краще! Тарас розстібнув свитеру й дістав кошеня. Ось! Знайшов на вулиці. Ти ж хотіла саме такого?
Господи! ахнула Олена. Та ж він зовсім замерз, бідолаха! Давай його сюди, швидше гріти. А ти роздягайся, мій руки й іди вечеряти.
Вона взяла кошеня й ніжно притиснула до грудей: Який же він гарний
Так у Тараса й Олени зявився Мурчик. Довго думали над імям, але зупинилися на класиці.
Мені здається, Мурчик йому іде, сказала Олена.
Погоджуюсь, люба.
Це сталося наприкінці листопада, коли вперше випав сніг. Тож кошеня не встигло дізнатися, що таке вулиця взимку.
І слава Богу. Бо для багатьох це останнє випробування
За два тижні вони так привязалися до Мурчика, що вже не уявляли життя без нього.
Він теж любив їх. Вони були добрі, не кричали, навіть коли він щось розбивав.
«Обовязково більше не буду!» нявкав у відповідь Мурчик, упяте за день стрибаючи на полицю й знову скидаючи вазочку.
Усе було добре, доки одного ранку не почули стук у двері.
Хто це може бути отак рано? Тарас протер очі й глянув на годинник. Ще навіть світало не зовсім.
Може, сусіди? припустила Олена. Щось сталося?
Зараз подивлюся.
На порозі стояла його сестра Маряна з сином Юрком.
Привіт, братику, усміхнулася вона. А ми до вас у гості. Не відмовиш?
Ну, взагалі-то
Знаю, знаю, треба було попередити. Але я не встигла. Та й у таку рань ти б, мабуть, не відповів. Тому вирішила приїхати. Пустиш нас? І допоможи з валізою ледь до четвертого поверху допхала.
Тарас, звісно, впустив їх. Але валіза його насторожила.
Що трапилося?
А що, не видно? відповіла питанням Маряна. Чоловік мене вигнав. Знайшов собі іншу. А мені йти нікуди. Якщо не проти, поживу в тебе трохи. Поки не вирішу, що робити далі. Заодно й Новий рік разом зустрінемо. Добре ж?
Ти ж знаєш, чому ми з тобою мало спілкуємося почав Тарас.
Ой, годі вже! Хто старе згадує тому око вон. Скільки
