Повертаючись додому звичною трасою біля Житомира, я зауважив щось незвичайне. Дорога тут завжди пустельна лише густі ліси навколо та свіже повітря. Ніщо не віщувало дива, але раптом мою увагу привернула велика чорна постать біля узбіччя.
Це була ведмедиця. Вона сиділа на задніх лапах і, здавалося, махала до мене лапою. Спочатку я злякався подумав, чи не з цирку втекла, чи просто вийшла з лісу. Серце завмерло, і я вже збирався дати газу, але тут помітив щось дивне.
Ведмедиця повільно піднялася і пішла в ліс, час від часу озираючись, ніби перевіряючи, чи йду за нею. Цікавість і якийсь внутрішній поштовх не дали мені просто поїхати.
За кілька кроків серед дерев я побачив ведмежа. На його голові міцно застрягла пластикова пляшка малеча відчаяно крутив головою, але не міг звільнитися. Тоді я зрозумів: ведмедиця не нападала, вона просила допомоги.
Повільно, щоб не налякати матір, я підійшов і акуратно зняв пляшку. Ведмедиця відразу ж підбігла до дитинчати, облизала його, перевіряючи, чи все гаразд, а потім спокійно повела його глибше в ліс.
Перед тим як зникнути серед дерев, вона ще раз глянула на мене в її очах була щось на зразок подяки.
Я перевів дух, ще хвилину постояв на місці, потім швидко повернувся до авто і поїхав далі. Цей день я не забуду ніколи.
