**Любов довжиною в життя**
У чотирнадцять років на Олену звалилися хатні справи, догляд за хворою матірю, та ще й навчання в школі потрібно було тягнути на відмінно. Вона мріяла стати лікарем.
Мамо, закінчу інститут і лікуватиму тебе. Ти все одно одужаєш. Ти ж у мене ще молода, говорила вона матері.
Та сама потай плакала у своїй маленькій кімнатці від безсилля. Жили вони втрьох у місті, але в приватному будинку по суті, та саме село. Усі на виду. Батько ніколи не допомагав матері, навіть нормально не розмовляв, не те що з нею, а й з Оленою теж. Грубий, жорстокий. Доброго слова від нього ніхто не чув. А коли Віра захворіла, він зібрав речі та пішов із дому.
Спочатку Олена не звернула уваги, що батько щось пакує мало куди по роботі можуть відправити. Але все стало зрозуміло, коли він на порозі сказав доньці:
Я йду від вас назавжди. Таке життя не для мене, та ще й з хворою жінкою. Мені потрібна здорова, а не інвалідка А ти вже доросла, впораєшся. Гроші висилатиму поштою.
Дівчинка подумала, що це жарт, але зрозуміла серйозність його слів, коли двері з гуркотом зачинилися. Віра лежала й усміхалася, а донька лише очі витріщила.
Мам, чому ти радієш? Як ми житимемо?
Якось проживемо, доню. А що ми від нього бачили? Злість та грубість. Сходи до дядька Василя, скажи, щоб зайшов до нас.
Гаразд, мамо, відповіла Олена й пішла до сусіда.
Вона давно помічала, що дядько Василь дивиться на її матір інакше. Батько так ніколи не дивився. Він завжди їм усміхався, казав матері гарні слова. На день народження дарував квіти й коробку цукерок, звісно, коли батька не було поруч. Олена все бачила, але не розпитувала. Їй теж діставалися цукерки.
Батько ж ніколи нічого не дарував ні дружині, ні доньці. Навіть з днем народження не вітав. Віра поводилася гідно, як і належить заміжній жінці, хоч сусідки й бурчали, що вона «вертихвістка». Одного разу, коли Олені було тринадцять, вона почула, як Василь зізнається матері в коханні.
Вірочко, я завжди буду поруч і кохатиму тебе. Навіть не сумнівайся. Щоб не сталося, памятай це.
А мати лише засміялася:
Ой, я іншому віддана і буду віком йому вірна, і додала: Не треба мені зізнань, Василю.
Олені вже йшло чотирнадцяте. У неї самої в голові вже крутилися хлопці, тому вона розуміла: Василь кохає її матір. Але поводився стримано, ненавязливо, не компрометував її перед сусідами. І справді був завжди поруч. Дівчинка несвідомо порівнювала батька й дядька Василя і порівняння виходило не на користь першого.
Коли Олена підросла, вона запитала у матері:
Мам, чому ти вийшла заміж за батька, а не за дядька Василя?
Віра розсердилася й нічого не пояснила, а більше донька не питала.
Незабаром сталося лихо: мати впала й зламала ногу в двох місцях. Здавалося, вона одужує, але раптом їй знову погіршало. На кістці утворився якийсь наріст. Віра не могла наступати на ногу, навіть з ліжка підвестися. Батько й не збирався доглядати, а потім взагалі пішов із дому. Олена так ніколи й не дізналася, живий він чи ні. Їй було байдуже.
Поки Віра лежала, Василь допомагав: приносив ліки, передавав через Олену. Коли вона прийшла до нього, він одразу зрозумів, що щось сталося.
Дядьку Василю, мама просила, щоб ти зайшов, сказала вона.
А як же твій батько? Йому це не сподобається.
Батько нас кинув. Учора ввечері пішов назавжди, так і сказав.
Василю більше нічого не треба було пояснювати. Він одразу пішов до них. Довго сидів біля Віри, розмовляв. А потім залишився назавжди. Олена навіть не помітила, як це сталося. Здавалося, ніби він завжди тут жив.
Доглядав за Вірою він старанно й турботливо. Завозив лікарів додому, возив її по лікарнях, і їй поступово стало краще. Віра знову піднялася на ноги. Як же всі були щасливі! З появою Василя в будинку Олені стало набагато легше він узяв на себе хатні клопоти й догляд за матірю.
Оленко, головне добре вчись. Твоя мрія стати лікарем обовязково збудеться, підтримував він її, і сам щиро вірив у це.
Інколи дівчина помічала, що Василь ходить похмуріший за хмару, але мовчав. Перед Вірою намагався посміхатися. Пізніше вона дізналася, що він чув плітки на її адресу.
Де це чувано, щоб сусід за хворою жінкою доглядав? Не дарма чоловік її кинув. Сама лежача, а мужика в будинок привела, і все в такому дусі.
Василь ігнорував, але це його засмучувало. Віра почала ходити, спочатку з паличкою, а потім вони вже разом із Василем виходили до магазину. Він допомагав їй розробляти ногу. З