**Щоденниковий запис**
Хоч тут справжня їжа, а не твої диєтичні мудрощі! шипнув чоловік біля шведського столу. Але моя відповідь у його тарілці змусила його позеленіти.
Ті, хто довго в шлюбі, знають: чоловіки бувають двох типів. Одні їдять усе, що покладеш, і ще дякують. А інші як мій Василь. Для нього будь-яка моя страва нагода висловити невдоволення.
Усі двадцять пять років нашого спільного життя я чула одне й те саме: «Знову пересолений борщ», «Гречка суха», «А в мами моєї вареники були ніжні, а не твої гумові». Оце ж чоловік радість на цілісіньке життя!
Чесно кажучи, я вже почала вірити, що зі мною щось не так. Я ж не лінувалася, дівчата! Купувала кулінарні книжки, дивилася передачі про їжу.
Готувала йому і деруни зі сметаною, і гуся з чорносливом на Різдво, і вареники з вишнями ліпила цілими днями. А у відповідь вечно невдоволений вигляд і порівняння з його покійною тіткою Галею.
Останнім часом додалася ще одна проблема. Через зайву вагу у Василя почалися проблеми зі здоровям: тиск скаче, серце шалить.
Лікар, дідок суворий, сказав йому прямо: «Василю Івановичу, якщо не зміните харчування довго не протримаєтесь. Ні смаженого, ні жирного, ні солодкого. Тільки дієта». А хто, як ви думаєте, за цим стежив? Звісно я.
Готувала йому все на пару, запікала без олії, солила трохи. А він бурчав, ніби я його морю голодом і годую «сеном». Ну треба ж мати таку витримку!
Коли ми зібралися у відпустку до Карпат, у готель з «шведським столом», я з полегшенням зітхнула. Думала, хай їсть, що хоче, побачить, що не все смачніше за домашнє. Та як же я помилялася
Відпочинок перетворився на справжнє випробування. Побачивши розклад страв, Василь збожеволів. Його тарілка сяяла, як різдвяна ялинка плов, шашлик, олівє, а зверху ще й сирники з варенням.
Я нагадувала:
Василю, лікар казав тиск памятаєш, як тобі погано було минулого тижня?
А він тільки махнув рукою:
Не заважай, жінко! Я ж на відпочинку! Заплатив маю їсти, що хочу! Від твоєї «кролячої їжі» хоча б тут відпочину!
І ось сидить він навпроти, чавкає так, що аж лунає, а я сиджу зі своїм овочевим салатом і відчуваю себе то медсестрою, то вязнем. І смішно, і боляче.
Так минув тиждень. Він їв, я мовчала. Він хвалив кухню, я мовчала. Синові дзвонив, розповідав, як «навертає за всі роки», а я лише кусала губи. Але одного вечора терпець урвався.
Ми вечеряли. Я взяла трохи овочів та курячого філе. А Василь, як завжди, приніс цілу гору їжі сало, ковбаси, смажену картоплю.
Відкусивши шматок жирної ковбаси, він закрив очі від задоволення й буркнув:
Оце справжня їжа! Смачна, насичена! Хоч тут нормально поїм, а не твої диєтичні мудрощі!
Дівчата, у мене аж руки затремтіли. Двадцять пять років коло плити, а в відповідь «мудрощі»!
Уся образа за ці роки піднялася, як хвиля. «Гаразд, подумала я. Хочеш «справжньої» їжі? Отримаєш! Таку, що запамятаєш!»
Наступного вечора я підійшла до шведського столу з усмішкою. Василь, нічого не підозрюючи, вибирав собі страви. Я ніжно промовила:
Василю, сядь, відпочинь. Сьогодні я сама про тебе подбаю.
Він здивовано подивився, але послухав. А я взяла величезну тарілку і почала «дбати».
Три найжирніші шматки сала, смажені до хрусту реберця, картопля фрі, олівє з майонезом, ковбаски в тісті все це я щедро полила кетчупом, гірчицею та сирним соусом.
Кухар зиркнув на мене, ніби я збиралася нагодувати цілий полк.
А я, як справжня «турботлива дружина», урочисто понесла цю «родзинку» до столу й поставила перед Василем.
Їж, любий! Усе найкраще для тебе. Хотів «справжньої» їжі? Ось вона! Смачного!
Я сказала це так, щоб усі почули. Люди озирнулися. Хтось усміхнувся, жінка за сусіднім столом кивнула мені з розумінням. Василь спочатку зблід, потім почервонів. У моїх очах він побачив не турботу, а холодний розрахунок. І зрозумів це не обід, а покарання.
Ти що це? прошепотів він.
А що таке, коханий? Не подобається? відповіла я солодко. Це ж «справжня їжа», як ти любиш. Їж, я старалася.
Він завмер. Скандалу не влаштує я ж «дбаю» про нього при всіх. Зїсти отруїтися. Він потрапив у пастку.
Хвилин пять він мовчав, потім тихенько відсунув тарілку. Решту відпустки він їв тільки овочі та курятину. І дивився на мене з легким страхом.
**Думаю, урок зрозумілий: не варто знущатися з тих, хто про тебе дбає. Бо одного разу вони можуть «под