З глибини душі
Лежачи у полудрімі після сну, Соломія мрійливо потягувалась у ліжку, наче плила десь між сном та явою. Очі ще заплющені, але вже думала:
Як же добре, сьогодні вихідний, можна відпочити й зайнятися своїм. Не треба нікуди поспішати, слухати скарги пацієнтів у поліклініці хворих, а часом і зовсім не хворих.
Глянула на годинник спала довго, але вставати все одно не хотілося. Та раптом дзенькнув телефон: повідомлення від когось. Від Дмитра: «Запрошую на рибалку, у тебе ж вихідний. Виїжджаємо за годину. Погоджуйся, будь ласка!»
Соломія посміхнулась, уявивши Дмитра з вудкою. Ще в шкільні роки він часто рибачив. У десятому класі вони цілі літа пропадали на річці, а Дмитро завжди тягнув із собою снасті. Навіть ловив рибу, і вони варили юшку на вогні звісно, він, бо вона не вміла. Але смачнішої юшки вона більше ніколи не їла. Так їй тоді здавалося.
Тоді була шкільна любов, і вони не думали, що доля розкидає їх різними шляхами. Однокласниця Галя завжди лізла між ними, але Дмитро вправно її відганяв.
Галь, іди далі, ти не в моєму смаку, відповідав він, коли та наполеливо запрошувала його погуляти після уроків.
Ну добре, поживемо побачимо, хто в твоєму смаку, парирувала вона, не ображаючись, і хитренько поглядала на Соломію.
Соломія лише іронічно посміхалася знала, що Дмитру подобається тільки вона.
Після школи Соломія вступила до медичного університету мрія з дитинства. Дмитро пішов у місцевий коледж на механіка. Вчився посередньо, знав, що інститут не потягне. Так і розійшлися, але листувалися, дзвонили. Вона приїжджала на канікули з обласного міста, а він лишався тут, у невеличкому райцентрі, де всі знали одне одного.
Сонечку, дивись там у своєму місті, не забувай про мене, говорив він. Я за тобою сумую.
Та про що ти, Дімо, я тільки про тебе й думаю. Шкода, що не можу на вихідні приїжджати далеко, восьма година в дорозі.
На літніх канікулах вони були не