Родня завітала і залишилася
Олена Михайлівна щойно дістала з духовки яблучний пиріг, коли у двері подзвонили. Глянула на годинник девять ранку. Занадто рано для гостей.
Іду, іду! гукнула вона, витираючи руки об фартук і прямувала до входу.
На порозі стояли Світлана з чоловіком Василем, обвішані сумками та валізами. Двоюрідна сестра виглядала помятою й втомленою, а її чоловік незадоволено хмурився.
Оленко, ріднєнька! забуркотіла Світлана, кидаючись в обійми. Ми до тебе! Ти ж не відмовиш рідній крові?
Світо? Олена Михайлівна здивовано дивилася на гостей. Що трапилося? Звідки ви?
Зі Києва приїхали, буркнув Василь, тягнучи у передній здоровенну валізу. Довго ж їхали, прокляті затори.
Заходьте, заходьте, закрутилася Олена Михайлівна. Роздягайтесь. Тільки я не розумію Ви ж не попереджали.
Світлана скинула куртку і повісила на гачок.
Оленко, розумієш, у нас така ситуація склалася. Василь із роботи звільнився, грошей звідусіль нема. А тут ще й квартиру довелося продати.
Як продати? ахнула Олена Михайлівна.
Та долги були, кредити, махнув рукою Василь. От і вирішили до тебе. Ти ж сама живеш у трикімнатній. Місце вистачить усім.
Олена Михайлівна стояла й моргала, не вірячи вухам. Світлана тим часом увійшла на кухню й принюхалася.
Ой, як смачно пахне! Пиріг, так? А ми якраз голодні. Всю дорогу нічого не їли, економили.
Сідайте за стіл, розгублено запропонувала господиня. Зараз чай поставлю.
Василь плюхнувся на стілець і оглянувся.
Непогано у тебе тут, Олена. Ремонт свіжий, меблі пристойні. Видно, що самовладно живеш.
У його тоні пролунала казанка, що кольнуло Олену Михайлівну. Вона жила сама після смерті чоловіка вже вісім років, звикла до тиші й ладу. Працювала в бібліотеці, отримувала невелику зарплатню, але вистачало.
А де ваші речі? спитала вона, наливаючи чай.
Та ось, у передпокої, Світлана кивнула на валізи. Василю, завози все в кімнату.
В яку кімнату? обережно поцінкавилася Олена Михайлівна.
Ну як у яку? У вільну. У тебе ж три кімнати.
Світо, давай спершу поговоримо. Я не розумію, на скільки ви приїхали?
Світлана й Василь переглянулися.
Ну, поки справи не налагодяться, ухильно відповіла сестра. Роботу знайдемо, на ноги встанемо.
А це коли приблизно буде?
Хто ж його зна? Василь відрізав собі шматок пирога. Може, місяць, може, півароку. Залежить від обставин.
Олена Михайлівна відчула, як усе в ній стискається. Вона розуміла, що відмовити рідні у скруті незручно, але думка про постійних сусідів у її спокійному житті страшна.
Оленко, ти ж не виженеш нас на вулиці? Світлана схопила її за руку. Ми ж родина. А в родині один одному допомагають.
Звичайно, не вижену, зітхнула Олена Михайлівна. Просто це так несподівано.
До вечора гості повністю освоїлися. Василь розвалився на дивані з пультом і перемикав канали, голосно коментуючи. Світлана колупалася на кухні, перемиваючи посуд і переставляючи баночки з приправами.
Оленко, а у тебе тут якийсь дивний порядок, помітила вона, витираючи тарлку. Сіль поруч із чаєм, цукор у дальньому кігті. Я все по-людському розставила.
Олена Михайлівна жахливо дивилася на перестановку. Кожна річ у її домі мала своє місце, все було зручно. А тепер вона не могла знайти навіть каву.
Світо, навіщо ти все переласнула? Мені було зручно.
Та годі, так було неправильно! Я в цих справах розуміюся, у мене око наметене.
Господи, жінки! гукнув із вітальні Василь. А їсти коли будемо? Я вже зголоднів.
Зараз, зараз, закрутилася Світлана. Оленко, а що у тебе є на вечерю?
Олена Михайлівна відчинила холодильник. Там лежав кусень ковбаси, трохи сиру і два яйця її звичайний вечеря на кілька днів.
Трохи є, нерішуче сказала вона.
Ой, та це ж зовсім нічого! скрикнула Світлана. На трьох не вистачить. Василю, бери гроші, йдем у магазин.
Які гроші? буркнув той. У нас копійки залишилися.
Усі подивилися на Олену Михайлівну. Вона зрозуміла натяк і дістала гаманець.
Вімайте, скільки треба, сказала вона, подаючи кілька купюр.
Ой, дякую, рідненька! зраділа Світлана. Ти справжня сестра! Все повернемо, як тільки встанемо на ноги.
У магазині Світлана накупила продуктів на тиждень. Дорогу ковбасу, червону рибу, торт, цукерки. Олена Михайлівна мовчки розплатилася, розуміючи, що половину зарплатні щойно витратила.
Ось тепер заживемо! задоволено потер руки Василь, оглядаючи покупки. А то на одній