**Щоденник**
Повертаючись із району, Дмитро їхав трасою, не спішачи, задумавшись про життя. День був похмурим, дощ уже починав моросити, а вітрове скло швидко вкрилося краплями. Машини назустріч пролітали одна за одною.
Поїздка була службова він судовий виконавець у великому селі. Планував затриматись на три дні, але справи закінчились швидше, і він вирішив повернутись додому того ж вечора. Тем більше, у дружини Марійки був день народження. Він купив їй новий одяг і трохи косметики продавці порадили, бо сам він у цих справах не тямок.
Дорога виснажила, а тут ще й дощ.
«Треба скоротити шлях», подумав він. «Поїду через сусіднє село, так ближче, а трасою зайвий кілометраж. Хоч і ґрунтовка, але вже світає».
Так і зробив. Із Марійкою вони прожили десять років, син Іванко вже такого ж віку народився раніше терміну, але виріс здоровим і кмітливим хлопцем.
Дмитро відчував втому, але до дому залишалось ще кілометрів пятнадцять. Дощ посилився. Раптом глухий удар у капот. Він різко гальмує.
«Добре, що не гнав Хтось вибіг» мить паніки, і він вискакує з авто.
На дорозі лежить жінка, парасолька відлетіла убік. Він підхоплює її й несе до машини.
«Жива Швидкість була невелика» з полегшенням думає він. «Як ви себе почуваєте? Потрібно до лікаря, он село вже близько».
Вона схопилась за ногу.
«Не треба до лікаря, все гаразд, трохи ушибла»
Підняла голову й завмерла. Він теж.
«Оля?»
«Дмитро?»
Отака зустріч усміхнувся він. А ти ж ось де, а я шукав.
Навіть не віриться прошепотіла вона, забувши про біль.
Фельдшер у селі поставив діагноз ушиб. «Відпочинок на день», порадив, але Оля заперечила:
У мене уроки в школі. Будь ласка, Дмитро підвезе.
Вона викладала українську мову. Вийшла раніше, щоб підготуватись до контрольних.
До її хати було недалеко. Вона переодягнулась у світлий плащ дощ і далі дрібів.
Давай зустрінемося ввечері? запропонував він.
Навіщо? У тебе ж дружина
Десять років не бачились. Якщо, звісно, ти зможеш він подумав, чи немає в неї чоловіка.
Ти не змінився. Тільки серйозніший став.
А дружині подобається, коли я роблю компліменти? вона глянула на його обручку. У неї ж кільця не було.
Ну, Олю, це від щирого серця. А ти все така ж гостроязика
Гаразд, біля вїзду стоять лавки. Там і поговоримо.
Сміялись обидва. Та стара образа, через яку колись розійшлись, здалась дурницею.
***
Десять років тому. Він юрист, вона вчителька. Кохались, мріяли про спільне життя, але не могли домовитись, де оселяться.
Олю, я їду додому в село. Мені обіцяли посаду. Ти ж моя майбутня дружина поїдеш зі мною!
Ні, я в місті хочу жити! відповіла вона.
Сварка. Обидва вперті. Дум