**Щоденник Оксани**
Знову на кухні. Оксана тримає губку в руках, знімає засохлі плями з плити. Свекруха знову щось готувала і, як завжди, не прибрала за собою. Молоко втекло, каша пригоріла, а тепер усе це міцно прилипло до емалі.
Оксаночко! донеслося з кімнати. Ти ще довго там? Хочу чаю!
Оксана зітхнула, сполоснула губку й поставила чайник. Вже девята вечора, вона тільки-но з роботи, а свекруха цілий день вдома сиділа і не могла собі чаю заварити.
Несу, Надіє Михайлівно! відповіла вона, намагаючись, щоб у голосі не прозвучало роздратування.
Тим часом Тарас у сусідній кімнаті дивився телевізор, навіть не підвів голови, коли дружина проходила повз із підносом. Так кожен день. Він приходить з роботи, вечеряє й сідає перед екраном. А решта дім, мати, господарство це Оксанин обовязок.
Ти цукор забула! буркнула Надія Михайлівна, коли Оксана поставила перед нею чашку. І печива нема. Як же чай без печива пити?
Печиво скінчилося вчора, тихо відповіла Оксана. Завтра куплю.
Ось бачиш, не слідкуєш! А за мого часу господиня завжди знала, що в домі є, а чого ні. Я Тараса сама ростила, і дім у порядку тримала, і на роботі встигала. А ви, молоді, тільки й знаєте, що по магазинах бігати та в телефоні сидіти.
Оксана мовчала. Спорити було марно вона це давно зрозуміла. Надія Михайлівна завжди знайде, до чого причепитися. То борщ пересолила, то пилу десь не витерла, то телевізор голосно, то тихо. Часом Оксані здавалося, що свекруха навмисне шукає приводу зробити зауваження.
А Марянку свою знову не забрала з дитсадка, продовжила Надія Михайлівна, ковтаючи чай. Вихователька дзвонила, питала, де мама. Соромно мені було, чесно кажучи.
Я ж просила вас забрати, у мене нарада була до сьомої, намагалася пояснити Оксана.
А я що, нянька? У мене свої справи є. Раніше жінки й працювали, і дітей самих ростили, без нянь і бабусь.
Оксана вийшла на кухню й почала мити посуд. Руки тремтіли від образи. Марянка сиділа у групі продовженого дня аж до пів на восьму, плакала, бо всі діти вже розійшлися. А Надія Михайлівна цілий день вдома була, телевізор дивилася та не могла онуку забрати.
У спальні на столі лежала стопка дитячих малюнків. Марянка кожного дня приносила щось із садка то малюнок, то виріб. Показувала мамі, розповідала, як робила. А потім питала:
Мамо, а чому бабуся на мене не дивиться? Я їй малюнок показую, а вона відвертається.
Як пояснити шестирічній дитині, що бабуся вважає її завадою? Що з того часу, як вони переїхали до Надії Михайлівни, стара жінка постійно скаржиться, що в домі галасує, що дитина все торкає, все псує.
А починалося все добре. Коли Тарас привів Оксану знайомитися, Надія Михайлівна була привітна, розпитувала про роботу, про родину. Навіть сказала:
Гарна дівчина, Тарасе. Видно, що вихована. Одружуйся, вже пора.
Весілля було скромне, але веселе. Надія Михайлівна допомагала зі столом, метушилася, раділа. Оксана думала, що їм пощастило з родиною, що свекруха буде як друга мати.
Коли народилася Марянка, Надія Михайлівна спочатку була в захваті. Онука, красуня, розумниця! Допомагала з дитиною, варила супи, прасувала пелюшки. Оксана працювала на півставки, встигала і дім, і малу.
Але потім щось почало мінятися. Спочатку дрібні причепи: то підгузник не так наділа, то кашу надто рідку зварила. Потім зауваження стали серйозніше.
Ти що, зовсім не розумієшся на дітях? обурювалася Надія Михайлівна. Тарас у її віці вже сам їв, а твоя й ложку в рот потрапити не може!
Їй лише рік і три місяці, нерішуче відповідала Оксана.
Ось саме! Балуєш! Я Тараса суворо виховувала, і нічого чоловіком виріс.
Тарас зазвичай у таких розмовах участі не брав. Приходив із роботи втомлений, вечеряв і сідав до телевізора. На зауваження матері лише кивав або відмахувався.
Мамо, не чіпляйся, іногда казав він. Оксана гарно справляється.
Але частіше мовчав. А коли Оксана намагалася поговорити, скаржилася на постійну критику, Тарас знизував плечима.
Та не звертай уваги. Мама у нас така, звикла все контролювати. Потерпи, скоро звикне.
Та Надія Михайлівна не звикала. Навпаки, з кожним роком ставала все вимогливішою. Особливо після того, як вони переїхали до її квартири. Їхня однушка стала тісною для сімї з дитиною, а у Надії Михайлівни була двокімнатна, у гарному районі.
Переїжджайте, запропонувала вона. Навіщо вам зайві витрати? І мені веселіше буде.
Спочатку справді було зручно. Марянка отримала окрему кімнату, не треба було платити за оренду. Але дуже скоро О