Мудра свекруха
Коли молодший син одружився, старші діти вже давно роз’їхалися дочка вийшла заміж і подалась до Львова за чоловіком, син і взагалі поїхав на заробітки до Польщі. Марічка завжди знала, що старші в селі не затримаються дочка мріяла про красиве життя, ще з дитинства листами з журналів стіни обклеювала, а син мапами світу, теж мріяв не про корівник чи город, а про далекі країни. А ось молодший, Олесь, завжди був її хлопчиком, і коли чоловік помер, так і сказав:
Мамо, я тебе ніколи не покину, завжди буду з тобою жити.
Вона тоді стояла на краю могили й повторювала як же я без тебе, Васильку, як я без тебе. Донька теж плакала, старший мовчав, мов крижана гора, а Олесь, якому щойно дванадцять минуло, увесь час похорону стояв поруч, підставляючи їй своє тоненьке плече. І обіцянку свою виконав навіть коли навчався, майже щовихідні приїздив додому. Тому й дружину шукав таку, яка погодиться жити в селі. Будинок збудував, правда, на іншій вулиці, бо поряд місця не було. Він запрошував матір переїхати, але Марічка відмовилася навіщо в домі дві господині?
Невістку звали Соломія. У неї були великі блакитні очі та довге, аж до пояса, волосся. Привіз її Олесь із міста, вони разом вчилися, і, як зізнався матері, він ще тоді за Соломією залицявся, але вона його не помічала. А от тепер помітила. Весілля було гучне, веселе усі родичі з’їхалися. Марічці невістка подобалася гарна дівчина, відразу видно, що з характером, але Олесю саме така й потрібна. А що білоручка й по домівній роботі нічого не вміє то нічого, Марічка навчить.
Перша сутичка трапилася через тиждень, коли Марічка прийшла допомогти зварити юшку, бо Олесю без юшки ніяк у нього з дитинства шлунок слабкий. Соломія накричала на Марічку, сказала, що в неї руки брудні, а вона ними хліб бере. Ну а чим їх брати? Сваритися Марічка не стала, пішла, а ввечері Олесь попросив її більше не приходити, коли його немає, бо Соломія хвилюється.
Ти не ображайся, мамо, Соломійка просто в положенні, ось і нервує, пояснив він.
І Марічка не ображалася. Онуки це добре, буде чим дірку в серці заткнути, а то як діти роз’їхалися, усе холодом ізсередини віє.
Зустрічати пологову приїхали й батьки, і подруги, і сестра. Марічка спробувала сказати, що не варто до немовляти стільки людей пускати, але Соломія назвала її забобонною й виразно глянула на чоловіка. Олесь попросив матір не вигадувати, краще чаю всім зробити, бо всі з дороги втомилися. Марічка так і зробила. І всіх нагодувала, і посуд помила. А сама поглядала на онучку така маленька, така гарненька, так хочеться на ручки взяти!
Можна я потримаю? спитала вона.
Соломія подивилася на руки Марічки й сказала:
Руки тільки помийте.
Та я ж щойно посуд мила!
Ось саме тому! Ну що за неохайність!
Батьки Соломії витріщилися на Марічку, і їй стало ніяково може, й справді вона чогось не розуміє.
Онучку вона все ж потримала. Як же солодко від неї пахло! Чудова дівчинка вийшла. До того ж Соломія змінила свої правила дозволила Марічці приходити, поки Олесь на роботі, бо сама вона нічого по хазяйству не встигала, а Марічка й рада. Правда, невістка завжди знаходила, за що її уколоти, та й онучку на руки майже не давала, але Марічка звикла. Обижалася, звісно, але що поробиш син її таку кохає, отже, і їй треба звикати. Єдине, що справді її вразило, це те, що Соломія не взяла рожевого комбінезону, який Марічка купила для онучки.
На ринку, чи що, його купували? Моя донька таке носити не буде! Та й взагалі вже спекотно, не варто дитину парити в комбінезоні, квітень за вікном!
Дівчинку назвали Оринкою, на честь своячениці, і Олесь обіцяв, що наступну доньку назвуть на честь Марічки. Вона сумнівалася, що Соломія захоче багато дітей народжувати, тож особливо на це не сподівалася. Але тут вона помилилася.
Коли святкували річницю Оринки, Соломія й Олесь обнялися й повідомили, що чекають ще одну дитину. Мати Соломії заохала, сказала, що рано, а Марічка вставила, що в неї між першими дітьми теж різниця невелика, та й нічого. Своячениця невдоволено скривила губи вона завжди так робила, коли Марічка щось казала. Загалом, усі звісно ж зраділи, почали вітати молодих. Соломія розчервонілася, казала, що хоче хлопчика.
Так і вийшло. Народився хлопчик, якого назвали Василем, і Марічка розплакалася вона й мріяти не могла, що онука Васильком назвуть.
До онука вона сильно прив’язалася. Другі пологи у Соломії пройшли важко, і вона вже зовсім перестала чинити опір дозволяла Марічці і по домівній роботі допомагати, і з дітьми возитися, особливо з маленьким, адже він, можна сказати, увесь перший рік провів у Марічки на руках.
Соломія ж лежала у ліжку й скар
