Сноха терпіла, доки не вибухнула
Ганна намилила ганчірку й почала відтирати пригорілі плями з плити. Свекруха знову щось варила й, як завжди, забула прибрати за собою. Молоко втекло, каша пригоріла, а тепер усе це намертво присохло до емалі.
Галочко! почувся з кімнати голос Олени Михайлівни. Ти там ще довго мізкуватимеш? Мені чаю хочеться!
Ганна зітхнула, прополоскала ганчірку й поставила чайник. Вже девята вечора, вона тільки-но з роботи, а свекруха цілий день вдома сиділа, але чай собі заварити не спромоглася.
Несу, Олено Михайлівно! відгукнулася вона, намагаючись, щоб у голосі не почувалося роздратування.
Олексій у цей час дивився телевізор у сусідній кімнаті, навіть не підвів голови, коли дружина пройшла повз із підносом. Так кожен день. Він приходить з роботи, вечеряє й сідає до телевізора. А все інше дім, мати, господарство це Ганнині клопоти.
Ти цукор забула! незадоволено буркнула Олена Михайлівна, коли Ганна поставила перед нею чашку. І печива нема. Як же чай без печива пити?
Печиво закінчилося вчора, тихо відповіла Ганна. Завтра куплю.
Відиш, не слідкуєш! А в мої часи господиня завжди знала, що в домі є, а чого нема. Я Олексія сама підняла, і дім у порядку тримала, і на роботі встигала. А ви, молоді, тільки й знаєте, що по магазинах тягатися та по телефону базікати.
Ганна промовчала. Сперечатися марно, вона це вже зрозуміла. Олена Михайлівна завжди знайде, за що докорити. То борщ пересолений, то пил десь недотерта, то голосно телевізор увімкнений, то тихо. Іноді Ганні здавалося, що свекруха навмисне шукає привід, щоб зробити зауваження.
А Наталку свою знову не забрала з дитсадка, продовжувала Олена Михайлівна, причмокуючи чай. Вихователька дзвонила, питала, де мама. Незручно мені було, чесне слово.
Я ж просила вас забрати, у мене нарада була до сьомої, спробувала пояснити Ганна.
А я що, нянька? У мене свої справи є. Ось раніше жінки й працювали, і дітей самі виховували, без усяких нянь і бабусь.
Ганна вийшла на кухню й почала мити посуд. Руки тремтіли від образи. Наталка сиділа у групі продовженого дня до пів на восьму, плакала, бо всі діти вже розійшлися. А Олена Михайлівна цілий день вдома була, телевізор дивилася, але онуку забрати не спромоглася.
У спальні на столі лежала стопка дитячих малюнків. Наталка кожен день приносила щось із садка то малюнок, то виріб. Показувала мамі, розповідала, як робила. А потім питала:
Мамо, а чому бабуся на мене не дивиться? Я їй малюнок показую, а вона відвертається.
Як пояснити шестирічній дитині, що бабуся вважає її завадою? Що з того часу, як вони переїхали до Олени Михайлівни, стара жінка постійно скаржиться, що в домі шумно, що дитина все торкається, все ламає.
А починалося все добре. Коли Олексій познайомив Ганну з матірю, Олена Михайлівна була привітна, розпитувала про роботу, про сімю. Навіть сказала:
Гарна дівчина, Лесь. Видно, що вихована. Одружуйся, вже час.
Весілля було скромне, але веселе. Олена Михайлівна допомагала з частуванням, метушилася, раділа. Ганна думала, що їй пощастило з родиною, що свекруха буде як друга мама.
Коли Наталка народилася, Олена Михайлівна спочатку була в захваті. Онука, красуня, розумниця! Допомагала з дитиною, варила борщі, прасувала пелюшки. Ганна працювала на півставки, встигала і дім, і малу.
Але потроху щось почало змінюватися. Спочатку дрібні причіпки: то підгузник не так надітий, то кашу надто рідку зварила. Потім зауваження стали серйознішими.
Ти що, зовсім не розумієшся на дітях? обурювалася Олена Михайлівна. Олексій у її віці вже сам їв, а твоя все ложкою не може в рот потрапити!
Їй тільки рік і три місяці, несміливо відповідала Ганна.
Ось-ось! Балуєш! Я Олексія строго виховувала, і нічого, чоловіком виріс.
Олексій зазвичай у таких розмовах не брав участі. Приходив з роботи втомлений, вечеряв і сідав до телевізора. На зауваження матері лише кивав або відмахувався.
Мамо, не чіпляйся, іногда казав він. Ганна добре справляється.
Але частіше мовчав. А коли Ганна намагалася з ним поговорити, скаржилася на постійну критику, Олексій знизував плечима.
Та не звертай уваги. Мама у нас така, звикла все контролювати. Потерпи, вона скоро звикне.
Тільки не звикала Олена Михайлівна. Навпаки, з кожним роком ставала все вимогливішою й примхливішою. Особливо після того, як вони переїхали до її квартири. Їхня однушка стала тісною для сімї з дитиною, а у Олени Михайлівни була двокімнатна, у хорошому районі.
Переїжджайте, запропонувала вона. Нащо вам зайві витрати? І мені веселіше буде.
Спочатку справді бу