Свекруха повернулася з речами
Оксана стояла біля вікна й дивилася, як дощ барабанить по підвіконню. Позаду чулися тихі кроки чоловіка, який метушився по квартирі з телефоном у руках. Вже третій годин він розмовляв з кимось, але говорив так тихо, що розібрати слова було неможливо.
Тарасе, що сталося? не витримала вона, обертаючись до нього. Ти цілий день як на голках.
Тарас зупинився посеред кімнати й провинувато подивився на дружину. У руках у нього все ще був телефон, на екрані якого блимали якісь повідомлення.
Оксанко, мені треба тобі дещо сказати, почав він нерішуче. Тільки не хвилюйся одразу, добре?
Серце в Оксани стиснулося. За вісімнадцять років шлюбу вона вивчила всі інтонації чоловіка. Такий голос у нього був лише перед серйозними розмовами.
Кажи вже, вона сіла на край дивана.
Мама повертається.
Як це повертається? Оксана незрозуміло подивилася на чоловіка. Звідки?
Із Одеси. Від Марійки. Вони посварилися, і тепер мама хоче приїхати назад. До нас.
Оксана відчула, як по спині пробіг холодок. Надія Степанівна, свекруха, переїхала до молодшої дочки півроку тому після чергового скандалу в їхній родині. Тоді Оксана подумала, що нарешті зможе спокійно жити у власній квартирі, не озираючись на чиюсь думку з кожного приводу.
Тарасе, ні, рішуче сказала вона. Ми ж домовлялися. Памятаєш, що було минулого разу?
Оксано, вона моя мати, Тарас сів поруч із дружиною. Їй немає куди йти.
У неї ж своя квартира!
Там зараз квартиранти. Мама здала її на довгий термін, коли їхала. Договір до кінця року.
Оксана заплющила очі й спробувала заспокоїтися. Згадала ті нескінченні місяці, коли свекруха жила з ними. Постійні зауваження щодо готування, прибирання, виховання дітей. Критика кожного її кроку, кожного рішення.
А що сталося з Марійкою? запитала вона.
Не знаю точно. Мама лише сказала, що не може більше там бути. Вони з зятем не зійшлися характерами.
І наскільки вона планує у нас затриматися?
До кінця року, поки не звільниться її квартира.
Оксана встала й пройшлася по кімнаті. Чотири місяці. Цілих чотири місяці жити з людиною, яка вважала її недостойною свого сина.
Тарасе, я не можу, сказала вона, зупиняючись перед чоловіком. Не можу знову це пережити.
Оксано, будь ласка, він узяв її за руки. Вона змінилася. Півроку життя з чужими людьми багато її навчили.
Твоя мати ніколи не зміниться. Вона завжди вважатиме мене винуватою у всіх проблемах цієї родини.
Тарас мовчав. Він знав, що дружина має рацію. Мати справді ніколи не приймала Оксану, знаходила в ній вади там, де їх не було.
Коли вона приїжджає? втомлено запитала Оксана.
Завтра вранці.
Завтра? Оксана аж підскочила від несподіванки. Тарасе, ти з глузду зїхав? Чому не попередив раніше?
Вона лише сьогодні подзвонила. Каже, що квиток уже купила.
Чудово, Оксана похитала головою. Значить, вона навіть не збиралася питати дозволу. Просто поставила нас перед фактом.
Оксано, ну що я міг зробити? Сказати матері, щоб ночувала на вокзалі?
Могла б у готелі зупинитися. Або до подруг якихось.
У неї немає грошей на готель. А подруги… Знаєш же, який у неї характер.
Оксана чудово знала. Надія Степанівна встигла посваритися з усіма сусідами, з усіма знайомими. Вічно всім незадоволена, всіх критикує.
Ввечері за вечерею вони розповіли дітям. Чотирнадцятирічний Андрійко знизав плечима для нього бабуся була просто бабусею, яка іноді дарувала гроші й іноді лаялася. А от одинадцятирічна Софійка насупилася.
Вона знову буде казати, що я неправильно уроки роблю? запитала дівчинка.
Софійко, бабуся бажає тобі добра, спробував пояснити батько.
Тоді нехай бажає здалеку, буркнула дочка, й Оксана ледве втрималася, щоб не посміхнутися.
Вранці Оксана спеціально встала раніше й приготувала сніданок. Хотіла, щоб свекруха одразу побачила, що в домі порядок, що вона гарна господиня. Хоч розуміла, що це марно Надія Степанівна все одно знайде до чого причепитися.
О пів на одиннадцяту почувся дзвінок у двері. Тарас кинувся відчиняти, а Оксана залишилася на кухні, нервово витираючи й без того чисті тарілки.
Тарасику, синочку мій! почувся голос свекрухи з передпокою. Як же я за тобою сумувала!
Мамо, заходь, заходь. Як доїхала?
Жахливо доїхала. У потязі душно було, кондиціонер не працював. А ще в нашому вагоні якийсь пяний їхав, усю ніч галасував.
Оксана глибоко зітхнула й вийшла в передпокій. Надія Степанівна стояла в оточенні сумок і в