**Щоденник**
Життя штука складна, особливо коли йдеться про стосунки між рідними та чужими. Буває, що родичі сваряться на все життя, а часом і зовсім незнайомі стають ближчими за кров.
Єгоровичу сьогодні сімдесят пять, і він вже відчуває свій вік, але не самотність. У молодості його звали Тарасом, а тепер Єгорович. Так і коротше, і ввічливіше, наче тепліше. А він і не заперечує.
Одружився Тарас не рано у двадцять шість. Хоча в селах тоді хлопці женилися раніше, він довго придивлявся. Жодна дівчина з рідного села йому не сподобалась.
Тарасе, довго ще будеш холостякувати? допитували мати, родичі та друзі.
Та мені й так добре! сміявся він. Ще встигну обтяжити себе родиною. А от мої друзі то не дуже веселі: дружини й діти постійно чогось хочуть. А я сам собі пан! Ха-ха!
Але дівчата все одно поглядали на Тараса з надією. Він був статним, працьовитим, господарська жилка в ньому вже тоді відчувалася. До того ж не пив і не палив. Багато матерів наказували дочкам його зачарувати.
Добрий чоловік вийде з Тараса, говорили сусідки, але він не поспішав.
Ходив Тарас до клубу, де грала музика, молодих тоді було багато. Якби шукав знайшов би. Але йому були нецікаві місцеві дівчата. Працював він у «Сільгосптехніці» водієм вантажівки, їздив по районах. Одного разу й каже матері:
Завтра їду до Залісся, голова відправляє по запчастини. Збери мені поїсти, далеко їхати, увесь день займе.
Ой, Тарасочку, як доречно! зраділа мати. Тітка Оксана вже давно збирається до нас, та все нема нагоди. Забери її, привезеш.
Гаразд, заїду, пообіцяв.
Тітка Оксана була старшою сестрою матері. Саме вона й вирішила долю Тараса, хоча й не знала, що він приїде.
Тарасе, якщо будеш у наших краях заїжджай, завжди рада! казала вона. А сама в думках уже шукала йому наречену.
Коли Тарас заїхав по тітку, вона йому й каже:
Давай завеземо по дорозі мішок картоплі Марійці. Нам якраз по шляху.
Нехай буде, згодився Тарас.
Недалеко від Залісся жила Марійка молода вдова з пятирічною донькою Оленкою. Як тільки Тарас побачив її іскра пройшла. Тітка Оксана миттєво помітила.
«Оце діло», подумала вона.
Тарас занурився у думки, бо дуже сподобалась йому Марійка. Другий раз побачив її, коли повертав тітку додому.
Тарасе, завертай до Марійки, треба щось передати.
Поки тітка шепотілася з нею, Тарас кидав на Марійку погляди. Коли везе тітку, та знову каже:
Марійка просила спиці передати, везеш їй?
На зворотному шляху він завітав до Марійки. Вона пригостила його чаєм, вони довго розмовляли. Перед відїздом він спитав:
Марійко, можна я ще приїду?
Так, дядьку Тарасе! раптом вигукнула Оленка. Приїжджай! Ти нам сподобався!
Тарас і Марійка сміялися.
Добре, чекайте.
Після трьох візитів на четвертий раз Марійка з Оленкою зібрали речі й поїхали з Тарасом.
Він зрозумів, що тітка Оксана навмисно попросила завезти картоплю. Не картопля була потрібна, а знайомство.
Жили вони добре. Оленка пішла до школи, дуже любила Тараса, називала татом. Але стосунки з Марійкою не склалися. Він любив порядок, а вона кидала речі де попало. Він зауважував вона обурювалася.
Як хочеш, так і живу! кричала вона одного дня. Їду! Оленко, збирайся!
Мамо, я не хочу йти від тата! плакала дівчинка.
Який він тобі тато? Нема в тебе тата!
Тарасу було шкода Оленку. Вона вже вчилася в шостому класі, пішла зі сльозами.
Він почав займатися бджолами. Поставив спочатку пять вуликів, потім ще. Мед був добрий, люди йшли до нього з усіх сіл.
Через два роки приїхала за медом жінка. Вона уважно оглядала його двір, пасіку. Потім знову приїжджала, а одного разу й каже:
У вас все охайно, чисто. Чому ж нема дружини?
Тарас зніяковів.
Була дружина, падчерка Не зійшлися характерами.
Мене звати Раїса. Може, ми знайдемо спільну мову?
Ви пропонуєте мені одружитися?
Так. Ви правильно зрозуміли.
Вони спробували жити разом, але Раїсі не сподобалося в селі. Через два місяці вона зібрала речі.
Село не моє. Прощавай, Тарасе.
Він зітхнув з полегшенням.
Минуло багато років. Одного дня до двору зайшли дві жінки. Одна з них посміхалася:
Невже не впізнав, т