Пане, сьогодні в моєї мами день народження Я хочу купити квіти, але в мене немає грошей Я купив хлопчикові букет. А потім, коли прийшов на могилу, побачив той букет там.
Коли Паші ще не було й пяти років, його світ розвалився. Мами не стало. Він стояв у кутку кімнати, оглушений плутаниною що відбувається? Чому в хаті стільки чужих людей? Хто вони? Чому всі такі тихі, такі дивні, шепочуться й уникають його погляду?
Хлопчик не розумів, чому ніхто не посміхається. Чому йому казали: «Тримайся, малий», і обіймали, але робили це так, ніби він щось важливе втратив. А він просто не бачив маму.
Батько цілими днями десь далеко. Не підходив, не обіймав, не промовляв ні слова. Просто сидів осторонь, порожній і далекий. Паша підійшов до труни й довго дивився на матір. Вона була зовсім не такою, як завжди ні теплоти, ні усмішки, ні колискових вночі. Бліда, холодна, застигла. Було страшно. І хлопчик більше не наважувався підійти ближче.
Без мами все змінилося. Сіре. Пусте. Через два роки батько одружився знову. Нова жінка Галя не стала частиною його світу. Швидше, вона відчувала до нього дратівливість. Бурчала на все, знаходила вади, ніби шукала привід для злості. А батько мовчав. Не захищав. Не втручався.
Щодня Паша відчував біль, який ховав усередину. Біль втрати. Тугу. І з кожним днем все сильніше хотів повернутися до життя, коли мати була живою.
Сьогодні був особливий день день народження мами. Вранці Паша прокинувся з однією думкою: потрібно йти до неї. На могилу. Принести квіти. Білі калли її улюблені. Він памятав, як вони були в її руках на старих фотографіях, сяючи поруч із її усмішкою.
Але де взяти гроші? Він вирішив попросити батька.
«Тату, можна трохи грошей? Мені дуже потрібно»
Не встиг він пояснити, як з кухні вискочила Галя:
«Що це знову?! Ти вже й у батька гроші просиш?! Ти хоч розумієш, як важко заробити?»
Батько підвів погляд, спробував її зупинити:
«Галю, почекай. Він навіть не сказав, нащо. Сину, скажи, що тобі треба?»
«Я хочу купити мамі квіти. Білі калли. Сьогодні її день народження»
Галя фуркнула, схрестивши руки:
«Оце так! Квіти! Гроші на них! Може, ще й у ресторан схочеш? Візьми щось із клумби ось тобі й букет!»
«Їх там немає», тихо, але твердо відповів Паша. «Їх тільки в магазині продають.»
Батько задумливо подивився на сина, потім перевів погляд на дружину:
«Галю, іди обід готуй. Я голодний.»
Жінка невдоволено сопнула й зникла в кухні. Батько повернувся до газети. І Паша зрозумів: грошей не буде. Після цього не пролунало жодного слова.
Він тихо пішов у свою кімнату, дістав стару скарбничку. Перерахував монетки. Небагато. Але може, вистачить?
Не гаючи часу, вибіг із дому до квіткового магазину. Здалеку побачив у вітрині білосніжні калли. Такі яскраві, майже чарівні. Зупинився, затамувавши подих.
Потім рішуче зайшов усередину.
«Тобі чого?» недружелюбно спитала продавчиня, оцінюючи хлопчика. «Ти, мабуть, не туди потрапив. У нас іграшок і солодощів немає. Тільки квіти.»
«Я не просто так Я дуже хочу купити. Калли Скільки коштує букет?»
Продавчиня назвала ціну. Паша висипав із кишені всі свої монетки. Сума ледве сягала половини.
«Будь ласка» благав він. «Я можу працювати! Ходити що