У чотирнадцять років на Олену звалилися домашні клопоти, догляд за хворою матірю, та ще й треба було добре вчитися в школі. Вона мріяла стати лікарем.
Мамо, закінчу інститут і стану тебе лікувати. Ти все одно встанеш. Ти ще в мене молода, говорила вона матері.
Сама ж нишком плакала у своїй маленькій кімнаті від образи, від безсилля. Жили вони втрьох у місті, але в приватному секторі, у своєму будиночку. По суті, та ж саме село. Усі один одного знають. Батько ніколи ні в чому не допомагав матері, навіть нормально не розмовляв ні з нею, ні з Оленою, був грубим. Доброго слова від нього ніхто й ніколи не чув. А коли Марія захворіла, він зібрав речі й пішов з дому.
Олена спершу не звернула уваги, що батько збирає речі мало куди по роботі відправляють. Але все стало зрозумілим, коли він уже в дверях сказав доньці:
Я йду від вас назавжди. Таке життя не для мене, та ще й з хворою дружиною. Мені потрібна здорова жінка, а хвора А ти вже доросла, впораєшся. Гроші висилатиму поштою.
Донька подумала, що він жартує, але зрозуміла це не жарт, коли двері з тріском замкнулися за батьком. Марія лежала й усміхалася, а донька остовпіла.
Мам, чому ти радієш? Як же ми житимемо?
Якось проживемо, донечко. А що ми від нього бачили? Злість і грубість. Сходи до дядька Василя, скажи, що я просила прийти.
Добре, мамо, зараз, відповіла Олена й пішла до сусіда навпроти.
Вона давно помічала, що дядько Василь дивиться на її матір якось особливо. Батько ніколи так на неї не дивився. Василь завжди при зустрічі усміхався їм, говорив мамі гарні слова. На день народження дарував їй квіти й коробку цукерок, звісно, коли батько цього не бачив. Олена все помічала, але нічого не питала. Їй теж діставалися цукерки.
Батько ж ніколи не дарував подарунків ні дружині, ні доньці, навіть з днем народження не вітав. Марія поводилася гідно, як і належить заміжній жінці, хоча сусідки-бабусі й шепотіли, що вона вертопрашка. А одного разу, коли Олені було тринадцять, вона почула, як Василь зізнається у коханні її матері.
Марієчко, я завжди буду поруч і любитиму тебе. Навіть не сумнівайся. Знай, що б не сталося.
А мама засміялася й відповіла:
Ех, я іншому віддана та йому буду вірна, і додала: Не треба, Василю, жодних зізнань.
Олені йшов чотирнадцятий. У неї самої вже крутилися хлопці в голові. Тому вона розуміла, що Василь кохає її матір. Але водночас поводився стримано, ненавязливо, не компрометував її перед сусідами. Та він справді завжди був поруч. Олена мимоволі порівнювала батька й дядька Василя, і порівняння було не на користь батька. Сама вона ставилася до Василя тепліше, ніж до рідного батька.
Коли Олена підросла, то дізналася, що Василь колишній однокласник матері, і запитала в неї:
Мам, чому ти вийшла заміж за батька, а не за дядька Василя?
Марія тоді розсердилася на доньку й нічого не пояснила. Олена більше не питала.
А незабаром трапилося лихо. Мати впала й зламала ногу в двох місцях. Здавалося, вона вже одужувала, але їй знову стало гірше. Виявилося, що на кістці утворився якийсь наріст. Марії ставало все важче, вона не могла наступати на ногу й не підводилася з ліжка. Батько не збирався доглядати, а саме тоді й пішов із дому назавжди одного дня зник і більше не зявлявся. Олена так нічого й не дізналася про нього чи живий він. Та їй було й не цікаво.
Поки Марія лежала, Василь пропонував допомогу через Олену, діставав якісь ліки й передавав.
Коли Олена прийшла до Василя, він одразу зрозумів, що в них щось трапилося. Він жив один, але в будинку був порядок.
Дядьку Василю, мама сказала, щоб ти прийшов до нас, промовила вона.
А як же твій батько? Йому це не сподобається.
Та батько нас кинув. Учора ввечері пішов назавжди, так і сказав.
Василеві більше нічого не треба було казати він одразу прийшов до них. Довго сидів біля матері, вони розмовляли. А потім залишився назавжди. Олена навіть не помітила, як це сталося. У неї було таке відчуття, наче він завжди жив із ними.
За Марією він доглядав дуже дбайливо й турботливо. Привозив додому лікарів, сам возив її по лікарнях, і їй поступово стало краще. Марія встала на ноги. Як же всі були щасливі! З приходом Василя в їхній дім Олені стало набагато легше він звільнив її від домашніх клопотів і догляду за матірю.
Оленко, ти головне добре вчися. Твоя мрія стати лікарем обовязково збудеться, підтримував він її й сам щиро вірив у це.
Іноді Олена помічала, що Василь ходить похмуріший за хмару, але мовчав. Біля Марії намагався усміхатися. Пізніше вона дізналася, що він чув плітки на адресу Мар