У житті нашому все непросто, особливо стосунки між рідними та чужими. Буває, що й рідні люди посваряться та й на все життя залишаються ворогами. А інколи зовсім чужі стають ближчими, ніж родичі.
Єгоровичу сьогодні сімдесят пять, і тепер він почуває себе старим, але не самотнім. У молодості його звали Тарасом, а тепер кличуть Єгоровичем так і коротше, і ввічливіше, і наче тепліше. А він і не заперечує.
Одружився він не рано, у двадцять шість. Хоч у селі хлопці зазвичай заводили сімю раніше, Тарас не поспішав. Жодна дівчина з рідного села йому не подобалася.
Тарасю, довго ще будеш холостякувати? питали мати, родичі та друзі-одружені.
А чому б і ні? Мені й так добре, сміявся він. Ще встигну на шию хомут надіти. Не бачу, щоб мої друзі жили весело жінки й діти постійно щось вимагають. А я живу на свій лад! Ха-ха!
Дівчата, однак, дивилися на Тараса з надією. Він був статним хлопцем, працьовитим і спритним. Уже тоді в ньому помічали господарську хватку, та ще й не пив, не курив. Матері навіть радили дочкам його зачарувати.
Добрий чоловік вийде з Тараса, казали селянки, але він не квапився, мабуть, доля йому була інша написана.
Часто Тарас ходив до клубу музика тоді лунала, молоді було багато. Міг би й одружитися, коли б хотів, але місцеві дівчата його не цікавили. Працював він у «Сільгосптехніці» водієм, часто їздив по районах. Одного разу й каже матері:
Завтра їду до Залісся, голова відправляє за запчастинами. Збери мені їсти, далеко їхати, увесь день займе.
Ой, Тарасю, як добре! Давно тітка твоя Марія збирається до нас, та все не має нагоди. Завізь її, добре?
Добре, заїду, пообіцяв син.
Марія була старшою сестрою матері. І саме вона зіграла вирішальну роль у житті Тараса. Хоч і не знала заздалегідь, що племінник приїде, але давніше вже казала:
Тарасю, якщо трапиться нагода, заїжджай, завжди рада. А то й до вас у гості завітаю.
Тітка була хитра, все намагалася племінника оженити.
Коли Тарас їхав повз її дім, заскочив на хвилину:
Тітко Маріє, поки я там гружуся, збирайся. Заберу тебе на зворотному шляху.
Ох, ти мій золотий! зраділа вона. Не хвилюйся, буду готова!
На зворотному шляху він заїхав за тіткою, а вона й каже:
Тарасю, давай завеземо мішок картоплі Олені по дорозі. Нам якраз по шляху.
Та давай, місця в машині вистачить, погодився він.
За кілометр від Залісся жила та Олена, молода вдова з пятирічною донечкою Настунькою. Як тільки Тарас побачив Олену, між ними блиснула іскра. Марія це відразу помітила.
Ось так набагато краще, подумала вона. Справа буде
Тарас не знав спокою дуже сподобалася йому Олена. Вдруге він побачив її, коли відвозив тітку Марію додому.
Тарасю, заверни до Олени, треба щось їй передати.
Зрадів хлопець, бо сам не знав, як побачитися з Оленою. Поки Марія з нею шепотілася, він украдцем на неї поглядав. Коли довезли тітку, вона знову каже:
Олена просила передати спиці для вязання, завези їй. Хоче панчошки доньці звязати, а свої десь загубила.
На зворотному шляху Тарас знову завітав до Олени, цього разу вона пригостила його чаєм. Розговорилися, знайшли багато спільного. Але треба було їхати скоро смеркало.
Олено, можна я ще приїду до тебе? спитав він, коли вона з донькою проводжала його у двір.
А як же, дядьку Тарасе! раптом сказала Настунька. Обовязково приїжджай! Ти нам сподобався! щиро додала дівчинка. Правда ж, мамо?
Тарас і Олена весело засміялися.
Ну все, чекайте, приїду.
Ось так, побачившись тричі, на четвертий раз Олена з Настунькою зібралися й поїхали з Тарасом.
Він, звісно, зрозумів, що тітка Марія не дарма попросила завезти мішок картоплі. Олені він був не потрібний у неї повний льох своєї. Але така хитрість дозволила їх познайомити. Давно вже тітка цей план обдумувала, шукала, як племінника оженити.
Жили Тарас з Оленою добре. Настунька вже ходила до школи і дуже любила його. Ходила за ним, як тінь, і називала татом. Олена працювала у селі, і все було ніби добре, але сімейне життя не склалося. Почали сваритися, не зійшлися характерами. Тарас був чоловіком добрим, але мав одну рису любив порядок у всьому.
Олена ж була жінкою простою, але не любила прибирати. Де кине річ, там і лежить, що Тараса дратувало. Спочатку він сам за нею прибирав, потім почав дорікати, а їй це не подобалось.
Який же ти чоловік, якщо за жіночими речами ходиш? лаяла вона. Дрібязковий! Я так живу, і ти мене не переробиш!
Тарас намага