Чоловік повернувся додому й, навіть не знявши пальта, вимовив:
Марічко! Нам треба серйозно поговорити
І тут же, на одному подиху, розплющив і так уже великі очі, анітрохи не вагаючись:
Я закохався!
«Ну от, подумала Марічка, у нас в сімї настала криза середнього віку. Вітаю» Тільки й вимовила вслух, обережно глянувши на чоловіка, чого не робила вже кілька років (пять чи шість, а може, і всі вісім?).
Кажуть, що перед смертю перед очима пролітає все життя, але в Марічки раптом промайнуло все життя з цим чоловіком. Познайомилися вони банально через інтернет. Вона зменшила свій вік на три роки, майбутній чоловік приписав собі три сантиметри зросту, і таким нехитрим, хоч і важким шляхом вони все ж таки відповіли критеріям пошуків один одного і знайшлися.
Марічка вже не памятала, хто першим написав, але знала, що лист майбутнього чоловіка був без вульгарності, з легкою іронією до себе і це їй дуже сподобалося. На порозі тридцяти трьох років, оцінюючи свої шанси на «ринку чоловіків», вона трезво усвідомила своє становище й твердо переконалася, що хоч і не в останньому ряду, але майже там. Тому на першу побачення вирішила не стрібати вгору, а вдягнутися, схопити рожеві окуляри, модну білизну й у сумочку покласти домашні печиво та книжку Івана Франка.
Перша зустріч пройшла на диво легко (ось що значить правильно підібрати образ!), їхній роман розвивався швидко й запально. Їм було разом цікаво, тому півроку регулярних побачень і постійного тиску батьків, які вже втратили надію побачити онуків, майбутній чоловік наважився зробити пропозицію. Вони швидко познайомили сімї, молода пара хотіла весілля в тісному колі, що батьки одноголосно схвалили, і, побоюючись, щоб хтось не передумав, весілля призначили на першу ж вільну дату.
Жили вони, як здавалося Марічці, добре. У сімї панував тропічний клімат з незначними сезонними коливаннями без гарячих спалахів пристрасті, але з гармонією й повагою. Хіба це не щастя?
Чоловік, будучи типови
