Кі́лька тижнів тому я зустріла чоловіка. Приємний, чарівни́й, уважний ніби зі сторінки роману. Дарува́в квіти без приводу, писав добрі повідомлення щоранку, доглядав із смаком. Я була впевнена це він. Моя людина.
Завела́в його додому, а моя собака поводи́лася дивно: гавка́ла на нього і скака́ла на місці. Пізніше я дізналася, чому так сталось.
Ми вже кілька разів бачилися в нього, і коли він запропонував зайти до мене, я згод́илась одразу. Живу сама́, окрім мого пе́са тихого й лагі́дного, який ніколи́ не гавка́в навіть на поштар́я.
Коли ми зайшли у двір, пес збожеволів. Гавка́в, притискав ву́ха, скака́в. Я здивувалася такого ніколи́ не було.
Йому не подобається твоя енергетика, пожартувала я.
Він нервово посміхнувся, але я відчу́ла напру́гу.
Може́, закри́єш його? А то ра́птом вку́сить, пробурмотів він.
Не бійся, він не таки́й. Може́, твої́ духи́ йому не до вподо́би, сказала я і завела́ пса в ку́хню. Але він не вти́хомирювався: дря́пав двері, ви́в, ніби відчува́в небезпе́ку.
Мій хлопець сказав, що почува́ється незру́чно, і пішов.
Після цього він зник. Не відповідав на дзвінки́ чи повідомлення. А через ти́ждень я дізналася жахли́ву правду, і тоді зрозуміла поведінку своєї собаки
Через кі́лька днів я побачила його в нови́нах. Його заарештували. Він був під дією наркотиків, сів за кермо́ і збив люди́ну на пішохі́дному.
Я стоя́ла з телефоном, блі́да від жаху. Вона думка не давала спокою: що було́ б, якби́ пес не відчув цього? Якби він залиши́вся? Якби я засну́ла, а він опини́вся у своєму спотво́реному світі?
Відтоді я більше ніко́ли не сумніваюся в інстинктах твари́н.
Ча́сто вони́ знають на́багато більше, ніж ми.
