Родичі винесли коробку з кошенятами просто на вулицю, навіть не замислюючись. Цорґі мовчки пішов за ними і рішуче відмовився повертатися до пустого помешкання. Для нього цей дім більше нічого не значив…
Пса, якого дідусь любовно називав Цорґі, насправді зовсім не було вельш-корґі. Він лише віддалено нагадував цих кумедних низьколапих песиків. Зблизька ж видно було справжній дворняга: руда шерсть, короткі лапи та безтурботно махаючий хвіст, який оживав при кожній зустрічі.
Цорґі обожнював людей, був неймовірно цікавим та добрим. У парку, куди його водив старий господар, його кликали «Божою карою» і недарма. Щойно знімали повідок, він кидався у гущавину знайомився з усіма: і з собаками, і з людьми. Бігати, грати, дружити ось його справжнє покликання.
Власники собак, побачивши Цорґі, часто розверталися й йшли геть знали, що інакше затримаються надто довго. Їхні вихованці теж не могли опиратися цьому живчикові, і господарям доводилося кликати їх назад, махати руками, а інколи навіть лякати палицею.
Але він ніколи не ображався просто не знав, що таке образа.
Зате старий часто сумував, коли бачив, як відганяють його улюбленця. Іноді намагався втрутитися, але Цорґі ніби все розумів: хапав його за штанину, тягнув геть, потім згортався у нього на колінах, лизав руки, обличчя і все знову ставало на свої місця.
Одного разу, коли дідусь дрімав на лавці у парку, Цорґі, як завжди, блукав поруч. Коли старий прокинувся, біля нього сиділа не лише собака, а й кішка. Руда, вусата, пильно дивилася на нього.
Новий друг? здивовано запитав він.
Цорґі весело махнув хвостом, облизав господаря, потім кішку і сів поруч. Кішка теж була не дурна: прийняла запропоновану їжу шматочок курки та печиво. Видно було голодувала.
Коли дідусь збирався йти додому, Цорґі рішуче став біля нового друга.
Що це таке? скрикнув старий.
Але пес дав зрозуміти: без кішки він нікуди. Дідусь спробував заперечити:
У нас і так клопотів вистачає…
Але вибору не було. Він зітхнув:
Гаразд, ти, вусатий коли він тебе обрав, ходімо жити до нас. Може, з тобою веселіше буде.
Згодом зясувалося, що «кіт» насправді кішка. За кілька місяців у хаті зявилися три пухнасті кошенята. Цорґі був щасливіший за всіх. Піклувався про них, грав, спав разом, поки Бризка так дідусь назвав кішку сиділа на підвіконні, спостерігаючи за вулицею.
Життя налагодилося. Старий купив усе необхідне для нової родини, із задоволенням читав у інтернеті про котів і собак. Сусіди спершу сміялися, але потім зворушувалися: щоранку бачили, як він виводить на прогулянку своє різнобарвне товариство Цорґі, Бризку і трьох кошенят.
Парк замінив подвіря ближче і безпечніше. Тепер усі сусіди віталися, деякі навіть присідали поряд. Цорґі, Бризка і кошенята були щасливі.
А потім сталося те, чого ніхто не очікував. Одного сонячного дня, коли подвіря ожило від голосів, Цорґі раптом заскавичав. Усі кинулися до нього.
Дідусь сидів на лавці, трохи схилившись набік. На обличчі слабка посмішка. Дивився на своїх маленьких друзів, але очі вже нічого не виражали…
Кілька днів сусіди годували тварин. Потім зявилися далекі родичі. Вони й винесли коробку з кошенятами і Бризкою на вулицю. Цорґі пішов за ними. Дім, де більше не було його господаря, став для нього пусткою.
Сусіди дивилися з жалем, але ніхто не міг прийняти всіх пятьох. Так вони й залишилися біля лавки Цорґі, Бризка і три кошенята.
Прийшли осінні дощі. Холодні й непривітні. Кішка намагалася закрити малих своїм тілом, а Цорґі без вагань ляг на них, щоб захистити від холоду.
Першою не витримала сувора стара сусідка з першого поверху. Вискочила під холодний дощ у домашньому халаті, лаючи весь світ. Підхопила кошенят, притиснула Бризку і гукнула Цорґі:
А тепер марш додому, негайно!
Пес слухняно поплівся за нею, весело махаючи хвостом.
Тепер усе товариство гуляло з нею або вона, або онуки виводили їх. І, як не дивно, стара стала душею будинку. Сусідки почали приносити солодощі, котлети та інші смаколики особливо малим. Вона бурчала, але все частіше крадькома витирала очі.
Одного дня завітав діловод. Випили чаю, поговорили. Коли він збирався йти, стара зупинила його:
Гей! Ти лишив конверт! Там гроші!
Чоловік зупинився:
Я нічого не лишав. Це вам. Від усього будинку. Хто скільки зміг. Не відмовляйтесь.
Стара завмерла. Потім підійшла і, на власний подив, поцілувала його
