Кілька тижнів тому я познайомилася з хлопцем. Приємний, чарівний, уважний ніби зійшов зі сторінки роману. Дарував квіти без приводу, писав теплі повідомлення щеранку, доглядав витончено. Я була певна це він. Моя людина.
Ми вже кілька разів бачилися в нього вдома, і коли він запропонував зайти до мене, я погодилася без вагань. Живу сама, якщо не рахувати мого пса ласкавого та спокійного, який ніколи навіть на поштоваля не гавкав.
Але коли ми зайшли у двір, собака немов збожеволіла. Гавкав, притискав вуха, скакав на місці. Я здивувалася. Такого ще не було.
Йому твоя енергетика не до вподоби, пожартувала я, щоб зняти напругу.
Він нервово посміхнувся, але я помітила, як він стиснувся.
Може, забереш його? Раптом укусить… промимрив він.
Не бійся, він не такий. Мабуть, твій парфум йому не сподобався, відвела пса в будинок і замкнула на кухні. Та він не заспокоївся: дряпав двері, вив, гавкав, ніби відчував загрозу.
Хлопець сказав, що йому некомфортно, і… пішов.
Після того він зник. Не відповідав на дзвінки чи повідомлення. А через тиждень я дізналася жахливу правду і тоді зрозуміла, чому мій пес так поводився Далі
Через кілька днів я побачила його в новинах. Його заарештували. Під дією наркотиків він збив людину на переході.
Я стояла з телефоном, бліда від жаху. І лише одне питання не виходило з голови: що було б, якби мій пес не відчув це? Якби він залишився в мене? Якби я заснула, а він опинився у своєму спотвореному світі?
Відтоді я більше не сумніваюся в інстинктах тварин.
Іноді вони знають набагато більше, ніж ми.
