Ось адаптована історія, переказана так, ніби я спілкуюся з тобою за чашкою чаю:
Коли зайшов у хату, озирнувся і відчув ніби вже бачив ці стіни. У снах. І жінку, схожу на ту, що зустріла його зараз. Такі сни приходили в дитинстві, коли він хворів і плакав у ліжку. Там була жінка без обличчя, лише очі як дві вогняні крапки. Він лякався її, бо вона здавалася примарою. Тоді кричав на маму, а та прибігала, хрестила його й пригортала до себе
Хату Марії в селі давно обходять стороною. Діти бігають туди, де дадуть гривню на цукерки, а не сухий коржик. А горілка в неї не з магазину, а власного виробництва. Хіба що сусід Грицько, коли вже добре “нагріється” по селу, завітає до неї:
Сійся-родися, на щастя, на здоровя Ну ж бо, Марічко, налий! бубонить він, як завжди.
Вона наливає йому, і собі теж щоб легше спалося. Яби ж Грицько хоча б на секунду думав, що несе, а то ж усе найболючіше виливає
Ось так, Марічко, і доживаємо Ми з моєю бабою як ті два пеньки в лісі! Нікого в нас нема от і все! А в тебе ж донька є!
Та пив би ти та мовчав, як той Барбос у будці! Донька в мене є! Хоч і десь далеко, а є! Іди вже, не забивай голову! гарчить вона на нього.
Грицько не поспішає йти, хоч вона вже його штовхає.
Знаю, чого ти сердишся Усі в селі знають, що ти свого онука чужим віддала. Скажи, що це неправда? А? А знаєш, що баби шепочуться? Той хлопець тобі сниться! Тому й світишся вночі, бо боїшся Еге ж? Боїшся? сміється він, заглядаючи їй у вічі.
Чуєш, пияко! Іди геть! І більше не приходи! Марія схопила його за комір і витягла за поріг, наче бродячого кота.
Збожеволіла, Марічко! Та я ж пусти! він не міг вирватися.
Ніколи більше! Чуєш? Ні! кричала йому вслід.
А Грицько лише хихотів Та більше не приходив. Може, соромився, а може, боявся. А вона б йому пробачила, якби зайшов знову. Бо крім нього нікого. А як кажуть, і самотній людині часом хочеться поговорити Та правду ж він казав. А правда завжди болить
Їй дійсно сниться хлопчик. Ніколи не може розгледіти його обличчя лише очі, як вогники. Стоїть на порозі, ніби хоче увійти, але не сміє
* * *
Сонце вже піднялося високо, і Марія зрозуміла Грицько сьогодні не прийде. Згадала ту сварку і ніби знову відчула на пальцях грубий комір його куртки. Сіла сама за стіл, налила чарку Свято ж!
У дворі загавкав Барбос, і в сінях заскрипіли двері. Хтось зайшов.
Зі святом вас! Чи можна засіяти? на порозі стояв високий чоловік.
Марія схопилася з місця, ніби перед нею вчитель:
Засівайте, коли вже зайшли
На щастя, на здоровя кидав пшеницею незнайомець.
Вона не відводила від нього очей. Помітила він засіває, а сам оглядає хату. “Чи не злодій часом?” промайнуло в голові.
А ви мене шукали? Хто ви взагалі? несміливо запитала.
Та як же свято! Чи нема чим пригостити засівальника? він сміливо підійшов до столу і дістав із сумки вино, ковбасу, солодощі.
Марія, здивована, витягла з печі гарячу картоплю з салом і сіла навпроти гостя, який так спритно допомагав накривати.
“Мабуть, якийсь родич від Оленки Хоча дуже молодий. І нащо б вона його слала?”
Гість тим часом налив вино. Вона не знала, що казати.
Ви, мабуть, не звідси? Когось шукаєте?
Шукаю Ви Марія Іванівна?
Так
А ваш чоловік був Михайло Іванович?
Був помер
А донька ваша Олена Михайлівна?
Так
Тоді я ваш внук. Андрій. Він простягнув їй руку через стіл.
Світ закрутився Перед очима виринав образ того хлопчика зі снів. І очі в цього чоловіка такі самі
Марія скрикнула й захиталася, але він підхопив її й посадив на лаву.
Не бійтеся Я не з претензіями. Просто хотів побачити хату, де мене колись не прийняли Моя справжня мама недавно померла. Перед смертю все розповіла. Ось я й приїхав
Вона не могла стримати сліз. Розказала йому усе, як було. Вперше в житті. Він слухав, не відводячи погляду.
Коли вона замовкла, Андрій підвівся, глянув навколо І вийшов, кинувши на порозі:
Живіть із Богом Не я вас судитиму.
Вона вибігла за ним у сніг, навіть не встигла спитати, де він живе
* * *
Олена завжди була слухняною.
Вчителькою будеш! вирішив батько. Про заміжжя й не думай, поки не закінчиш навчання!
Але вона й так не думала. Хоча мама вже й нареченого їй підшукала:
Ось Іван, син Галини гарний хлопець! Воєнний, будеш у місті жити!
І без ма
