Дощ ллється на скляний дах розкішного маєтку мільярдера, що розташований на околиці Львова. Всередині Юрій Бойко стоїть біля каміну, тримаючи в руках чашку кави, його погляд блукає в полумї вогню. Він звик до тиші; навіть у цьому величному будинку він ніколи не був оточений людьми. Успіх приніс йому гроші, але не спокій у душі.
Раптом лунає стук у двері.
Юрій нахмурився. Він нікого не чекав: персонал мав вихідний, а гості бували рідко. Він поставив чашку й пішов до дверей. На порозі стояла жінка, промокла до нитки, з маленькою донькою на руках. Її одяг був зношений, очі втомлені. Дівчинка, мовчазна, трималася за мамин светр, озираючись з цікавістю.
Вибачте, що турбую вас, сказала жінка тремтячим голосом. Я не їла вже два дні. Можу прибрати ваш дім лише за тарілку їжі для мене й моєї доньки.
Юрій завмер.
Його серце зупинилося не від жалю, а від подиву.
Олеся? прошепотів він.
Жінка підняла голову, її губи ледве розкрилися від здивування.
Юрій?
Час ніби згорнувся сам у себе.
Сім років тому вона зникла: без слів, без прощання. Просто пішла з його життя.
Юрій відступив, приголомшений. Востаннє, коли він бачив Олесю Шевченко, вона була в червоній сукні, босонога, у саду, сміялася, наче світ не міг їй зашкодити.
А тепер вона стояла перед ним у зношеному одязі.
Його грудь стиснулася. Де ти була?
Я прийшла не заради зустрічі, відповіла вона зламаним голосом. Мені просто потрібно поїсти. Будь ласка я піду одразу після цього.
Він опустив погляд на дівчинку: світлі кучері, блакитні очі такі ж, як у матері.
Його голос задрожав: Вона моя?
Олеся не відповіла, лише відвернулася.
Юрій зробив крок уперед: Заходьте.
Тепло будинку огорнуло їх. Дріжджуча, Олеся залишила краплі води на полірованій підлозі, поки Юрій наказував кухарю приготувати їжу.
У вас досі є персонал? тихо запитала вона.
Звісно, відповів він суворо. У мене є все окрім відповідей.
Дівчинка потягнулася до миски з полуницею на столі й несміливо прошепотіла: «Дякую».
Юрій ледь посміхнувся: Як тебе звати?
Марійка, прошепотіла Олеся.
Імя вразило його. Марійка. Саме так вони колись хотіли назвати свою доньку, коли все було добре до того, як усе розсипалося.
Юрій повільно сів. Поясни. Чому ти пішла?
Олеся вагалася, потім сіла навпроти, тримаючи Марійку на руках.
Я дізналася, що вагітна, того тижня, коли твоя компанія виходила на біржу. Ти працював по двадцять годин на день. Я не хотіла бути тягарем.
Це було моє рішення, сказав він гірко.
Я знаю, продовжила вона. Але потім мені діагностували рак.
Серце Юрія стиснулося.
Друга стадія. Лікарі не були впевнені, що я виживу. Я не хотіла, щоб тобі довелося вибирати між компанією й дівчиною, яка помирає. Тому я пішла Я народжувала сама, проходила хіміотерапію сама. І я вижила.
Він замовк, роздираний гнівом і жалем.
Ти не довіряла мені настільки, щоб дозволити допомогти? нарешті запитав він.
Сльози виступили на очах Олесі: Я навіть собі не вірила, що виживу.
Марійка потягнула за край маминого светра: Мамо, я хочу спати.
Юрій нахилився до дівчинки: Хочеш відпочити у теплому ліжечку?
Вона кивнула. Потім він повернувся до Олесі: Ти залишишся тут сьогодні. Я підготую гостеву кімнату.
Я не можу залишитися почала вона.
Можеш, і залишишся, перервав він рішуче. Ти не випадкова особа, ти мати моєї дитини.
Вона завмерла: Ти думаєш, що це моя донька?
Юрій випрямився: Мені не потрібен тест, щоб це знати. Подивись на неї: вона моя.
Тієї ночі, після того як вони поклали Марійку спати, Юрій стояв на балконі, дивлячись на небо, осяяне зірками. Олеся підійшла до нього, закутана у халат, який позичила у покоївки.
Я не хотіла зруйнувати твоє життя, зізналася вона.
Ти цього не зробила, відповів він. Ти просто зникла з нього.
Тиша.
Я прийшла не щоб щось просити, сказала Олеся. Я була просто в розпачі.
Юрій повернув голову до неї: Ти була єдиною жінкою, яку я коли-небудь любив. І ти забрала в мене право боротися за тебе.
Сльози котилися по щоках Олесі: Я досі люблю тебе навіть якщо ти мене ненавидиш.
Він не відповів. Дивився на вікно, де спала Марійка, у безпеці.
Нарешті: Залишся. Хоч поки ми не вирішимо, що буде далі.
Наступного ранку сонце пробилося крізь сірі хмари, заливаючи зол
