Вагітна жінка без притулку стояла прямо перед дверима пологового відділення. Ніхто не знав, хто вона і звідки прийшла доки лікар не зустрівся з нею поглядом і все змінилося.
Я був на службі тієї ночі, коли вона зявилася. Власне, ніхто її не приводив вона просто опинилася біля входу. Вагітна, бліда, з очима, повними болю і німої мольби про допомогу.
Вона сиділа на лавці в коридорі, обіймаючи живіт, і ледве рухалася. У неї не було документів, речей, навіть імені, щоб її оформити.
Колеги пошепки питали: «Що з нею робити? Куди її відправити?». Головна акушерка лише махнула рукою ніби казала, що нема часу цим займатися.
Я вже збирався підійти, коли у коридор увійшов доктор Михайло Коваленко. Він зупинився, побачивши її. Його погляд став важким, порожнім, наче він бачив не пацієнтку, а примару з минулого.
Хто ця жінка? тихо спитав він, але ніхто не відповів.
Лікар підійшов, присів перед нею і подивився їй у вічі. Я помітив, як його обличчя змінилося спочатку плутанина, потім усвідомлення.
Відведіть її до палати негайно, різко сказав він, навіть не глянувши на нас.
Я помітив, як його погляд спинився на потертому срібному намисті на її шиї. Раптом він прошепотів:
Боже мій Невже це вона?..
Доктор підвівся і, не кажучи ні слова, провів жінку до пустої палати. Двері зачинилися за ними.
Ми переглянулися я ніколи не бачив його таким. Зазвичай холодний, стриманий, але тепер у його рухах була поспішність, а в очах тривога.
За кілька хвилин я занесла крапельницю до палати. Вона сиділа на ліжку, а він говорив щось тихо, майже шепотом. Я ледве вловила окремі слова: «тоді я не встиг пробач мені».
Вона відвела погляд і стиснула намисто в долоні.
Поки я підключала крапельницю, у повітрі відчувалася напруга. Жінка мовчала, але в її очах було щось знайоме і я не могла зрозуміти, що саме.
Ти ж знаєш, що тепер усе буде інакше, тихо промовив лікар, і в його голосі була не медична суворість, а особистий біль.
Вона кивнула, не піднімаючи очей.
Докторе, вибачте, не втрималася я. Хто вона?
Він подивився на мене, ніби зважуючи кожне слово. Потім глибоко зітхнув:
Це моя сестра.
Я ледь не випустила крапельницю з рук.
Але ви казали, що у вас немає рідних
Я мусив так сказати, перервав він. Ми втратили звязок понад десять років тому. Вона зникла
Я більше не розпитувала. Але, виходячи з палати, зрозуміла: їхня історія була набагато складнішою, ніж просто повернення зниклої родички.
