Було сьома година вечора. До дверей найдорожчого ресторану міста підійшла літня жінка.
На ній було поношений сірий плащ з відірваною гудзиком, проста вовняна шапочка та гумові чоботи. Вона виглядала так, ніби потрапила сюди випадково. А всередині панував зовсім інший світ: чоловіки у вишиванках та костюмах, жінки у вишуканих сукнях, кришталеві келихи, свічки та аромати найкращих страв.
Щойно бабуся переступила поріг, за столиками почувся глумливий шепіт. Хтось скривився, хтось насмішкувато промовив:
Що тут робить ця жебрачка?
Офіціантка з фальшивою посмішкою підійшла, оглянула жінку з ніг до голови і сухо сказала:
Вибачте, у нас немає вільних місць.
Хоча кілька столиків були явно порожні.
Жінка вже хотіла повернутися й піти, коли до неї підійшов інший офіціант молодий хлопець з добрими очима.
Будь ласка, проходьте, промовив він, відсуваючи для неї стілець. У нас завжди знайдеться місце для гості.
Бабця трохи зніяковіла, але подякувала ківком. Зняла плащ і акуратно повісила його на спинку стільця. Сіла. Але тут сталося щось несподіване.
Хлопець подав їй меню. За хвилину вона спокійно замовила:
Я б хотіла качину грудку з гранатовим соусом, крем-суп з білих грибів і келих доброго червоного вина.
Офіціант легенько підняв брови:
Вибачте, пані, просто у нас все досить дорого.
Бабуся слабко посміхнулася.
Я знаю. Я копила ці гроші багато років. Все для дітей та онуків. Допомагала, собі у всьому відмовляла, відкладала. Але вони давно забули, хто я. Не беруть трубку. Деякі навіть попросили «більше не приїжджати без попередження».
Вона замовкла, дивлячись на стіл. Потім продовжила:
Нещодавно лікарі сказали, що в мене рак. Запущений. Тиждень, може місяць. Я подумала: якщо це кінець то хоч раз у житті заслуговую почуватися людиною. Не тягарем. Гостею. Просто жінкою, яка може собі дозволити вечерю, як у кіно.
Хлопець мовчки стояв поруч. Очі в нього блищали. Він тихо кивнув:
Тоді це буде найкраща вечеря у вашому житті. Повірте.
Він пішов, а коли повернувся, на підносі був не лише її заказ, а й десерт «у подарунок від шефа» та келих найдорожчого вина в ресторані.
Весь вечір вона їла повільно, із задоволенням. Слухала живу музику. Оточуючі спочатку дивилися з подивом, а потім і зовсім перестали звертати увагу.
