Пане, сьогодні в моєї мами день народження Я хочу купити квіти, але в мене не вистачає грошей Я купив хлопчикові букет. А трохи пізніше, коли прийшов на могилу, я побачив цей букет там.
Коли Павлик був ще зовсім маленьким, його світ розвалився. Мами не стало. Він стояв у кутку кімнати, приголомшений що відбувається? Чому в хаті стільки незнайомих людей? Хто вони? Чому всі такі тихі, такі дивні, шепочуться і уникають погляду?
Хлопчик не розумів, чому ніхто не посміхається. Чому йому кажуть: «Тримайся, малий», і обіймають, але роблять це так, ніби він щось важливе втратив. А він просто не бачив маму.
Батько цілими днями був десь далеко. Не підходив, не обіймав, не говорив ні слова. Просто сидів осторонь, порожній і далекий. Павлик підійшов до труни і довго дивився на маму. Вона була зовсім не такою, як завжди ні теплоти, ні усмішки, ні колискових вночі. Бліда, холодна, нерухома. Було страшно. І хлопчик більше не наважувався підійти ближче.
Без мами все змінилося. Сіре. Порожнє. Через два роки батько одружився знову. Нова жінка Галина не стала частиною його світу. Швидше, вона відчувала до нього дратівливість. Бурчала на все, шукала привід роздратуватися. А батько мовчав. Не захищав. Не втручався.
Кожен день Павлик відчував біль, який ховав усередину. Біль втрати. Тугу. І з кожним днем все більше хотів повернутися до того життя, коли мама була поруч.
Сьогодні був особливий день день народження мами. Вранці Павлик прокинувся з однією думкою: треба йти до неї. На могилу. Принести квіти. Білі кали її улюблені. Він памятав, як вони були в її руках на старих фотографіях, сяючи поруч із її усмішкою.
Але де взяти гроші? Він вирішив попросити у батька.
«Тату, можна мені трохи грошей? Мені дуже потрібно»
Не встиг він пояснити, як із кухні вискочила Галина:
«Це ще що?! Ти вже й у батька гроші випрошуєш?! Ти взагалі уявляєш, як важко заробити?»
Батько підвів погляд і спробувава зупинити її:
«Галю, почекай. Він навіть не сказав, нащо. Сину, скажи, що тобі потрібно?»
«Я хочу купити мамі квіти. Білі кали. Сьогодні її день народження»
Галина фукнула, схрестивши руки:
«Оце так! Квіти! Гроші на них! Може, ще й у ресторан схочеш? Візьми що з клумби ось тобі й букет!»
«Їх там немає, тихо, але твердо відповів Павлик. Вони тільки в магазині.»
Батько задумливо подивився на сина, потім перевів погляд на дружину:
«Галю, іди обід готуй. Я голодний.»
Жінка невдоволено сопнула і пішла у кухню. Батько повернувся до газети. І Павлик зрозумів: грошей він не отримає. Жодного слова більше не пролунало.
Він тихо пішов у свою кімнату, дістав стару скарбничку. Перерахував монети. Небагато. Але може, вистачить?
Не гаючи часу, він вибіг із дому до квіткового магазину. Здалеку побачив у вітрині білосніжні кали. Такі яскраві, майже чарівні. Зупинився, затамувавши подих.
Потім рішуче зайшов усередину.
«Тобі чого? недружньо спитала продавщиця, оцінюючи хлопчика. Ти, мабуть, не туди зайшов. У нас іграшок і цукерок немає. Тільки квіти.»
«Я не просто так Я дуже хочу купити. Кали Скільки коштує букет?»
Продавщиця назвала ціну. Павлик висипав із кишені всі свої монети. Сума ледь досягала половини.
«Будь ласка благав він. Я можу працювати! Приходити щодня, прибирати, пилити пил, мити підлогу Тільки позичте мені цей букет»
«Ти нормальний? фукнула жінка з явним роздратуванням. Думаєш, я мільйонерка, щоб просто так квіти роздавати? Геть звідси! А то викличу міліцію жебрацтво тут не вітається!»
Але Павлик не збирався здаватися. Квіти йому були потрібні саме сьогодні. Він знову почав благати:
«Я все поверну! Обіцяю! Я зароблю, скільки треба! Будь ласка, зрозумійте»
«Оце актор! так голосно крикнула продавщиця, що перехожі почали озиратися. Де твої батьки? Може, вже час викликати соцслужбу? Чого ти тут сам шастаєш? Останнє попередження геть, поки не викликала!»
У цю мить до магазину підійшов чоловік. Він став свідком сцени.
Він зайшов у квіткову якраз тоді, коли жінка кричала на збентежену дитину. Його це вразило він не терпів несправедливості, особливо до дітей.
«Чого ви так кричите? суворо спитав він у продавщиці. Нападаєте на нього, ніби він щось вкрав. А він просто хлопчик.»
«А вам-то що? відрізала жінка. Не втручайтеся, якщо не знаєте, про що йдеться. Він ледь не вкрав букет!»
«Ну так, «ледь не вкрав», підвищив голос чоловік. Ви на нього накинулися, як мисливець на здобич! Йому
