Марія стояла біля вікна і дивилася зверху, як її чоловік, тримаючи за руку дівчинку їхню доньку. Колишню доньку Ось-ось захлопнеться дверцята, машина рушить і забере їх обох туди, звідки чоловік повернеться вже сам. По щоках Марії котилися гіркі сльози, падаючи на голову її річної донечки, яка, незадоволено похнюплюючись, намагалася викрутитися з матусиних рук Марія притискала малу міцніше до грудей, а серце стискалося від болю, сорому й жалю
Народити дитину вони намагалися давно, але ніяк не виходило, тому рішення взяти дитину з дитбудинку прийнялося якось легко. Важко було лише його виконати. Марія памятала, як вони з чоловіком прийшли до дитбудинку, як на них дивилися насторожені дитячі очі, повні надії й страху.
Соломія сподобалася їй одразу, хоча чоловік і мріяв про сина. Русі коси, великі світлі очі одинадцятирічна Соломія була дивовижно схожа на покійну матір Марії, і жіноче серце затремтіло. Та й дівчинка теж одразу потягнулася до подружжя, раділа кожному їхньому приходу.
Шок настав тоді, коли директорка дитбудинку повідомила, що Соломія тут вважається «вічною дитбудинківкою». Дівчинку всиновлювали вже чотири рази і щоразу повертали назад. Марія не дуже вникала в подробиці, чому так ставалося. Її доброму серцю було просто боляче за цю дитину, яку стільки разів зраджували ті, кого вона вже встигла назвати батьками.
Подружжя чекало схвалення документів і почало забирати Соломію до себе все частіше. У дитини в їхній двокімнатній хаті вже була своя кімната, чому дівчинка дуже раділа. Дитбудинківські діти позбавлені не стільки речей, скільки уваги й любові, а ще їм усім бракує власного простору. І ось у Соломії зявилася своя кімната, а любові й турботи від майбутніх батьків вона отримувала з лихвою
А тут ще й сталося диво Марія раптом дізналася, що вагітна. Адже так часто буває в тих, хто бере сироту до сімї: трапляється диво, і крім прийомної дитини зявляється ще й рідна. Подружжя було щасливе, але відміняти всиновлення вони не збиралися вони справді звикли до дівчинки й полюбили її.
* * *
Час минав, опіка схвалила всиновлення, і Соломійка покинула дитбудинок, як тоді здавалося, назавжди Одинадцять років цілком свідомий вік, і психолог, який допомагав дитині адаптуватися в новій сімї, наполегливо радив батькам розповісти Соломії, що в неї незабаром зявиться сестричка або братик.
Подружжя так і зробило. Розмова відбулася точніше, монолог. Поки Марія з чоловіком чергувалися, розповідаючи Соломії про майбутнє, та, розплющивши свої великі сірі очі, уважно слухала, переводячи серйозний погляд з одного на іншого Вони, звісно ж, запевнили дитину, що любитимуть її не менше після народження малюка, що ніхто й ніколи не замінить її в їхньому серці. Але коли довелося пояснити, що тепер кімнату доведеться ділити на двох, коли малий підросте, погляд Соломії на мить став жорстким. Вона відвернулася й мовчки вийшла, не дослухавши.
З того часу дівчинка почала поводитися дуже дивно: як тільки дорослі зявлялися вдома, вона обіймала їх по черзі, міцно зчіплюючи руки, притискалася й могла стояти так дуже довго. Підбігала ззаду, обіймала матір за шию так сильно, що це більше нагадувало спробу задушити. Очі дитини при цьому дивно склеювалися, а зуби скреготали від напруги. «Я люблю тебе, мамо» все частіше чула Марія від прийомної доньки.
Марія обіймала її у відповідь, пестила, цілувала, а ось чоловіка дуже непокоїла така поведінка, хоч він і любив Соломію не менше за дружину. Психолог же на обережні скарги батьків провів кілька сеансів і дійшов висновку, що дитина дивовижно швидко адаптувалася А надмірна ніжність? Та нічого страшного просто боязнь, що увага тепер ділитиметься ще й на майбутню дитину
* * *
Справжнє пекло в їхньому домі почалося з появою маленької Оленки. Дитинка народилася трохи раніше терміну, тому часто плакала й буквально вимагала постійної матусиної уваги. Щоб не турбувати Соломію, ліжечко Оленки поставили у спальні батьків. Марія щиро намагалася знаходити час для обох доньок, розриваючись між ними й так втомлюючись до вечора, що просто падала у важкий, переривчастий сон. Чоловік допомагав як міг водив Соломійку до школи, читав казки на ніч Спочатку ніхто нічого не помічав А потім
Потім Марія почала звертати увагу, що варто залишити Оленку наодинці з Соломією, як дитинка починала ридати у істериці. Марія, кидаючи все, бігла у кімнату, де заставала Соломію, яка «турботливо» пестила сестричку, і малу з почервонілим від плачу обличчям. Але одного разу Марія побачила щось, що приголомшило й налякало її. Дівчинка затискала носик немовляти, тримала так,
