«Доки вона не позбулася цього ледаря, допомоги не буде»: Я сказала своїй доньці, що більше не буду її підтримувати, поки вона не розлучиться з цим неродою.
Щодня наш дім трясеться від скандалів не через мене чи чоловіка, а через зятя. Ця людина, за яку моя донька вийшла заміж, істота з неймовірною здатністю нічого не робити. Він не працює вже більше року, обмежуючись випадковими підробітками, а решту часу просто існує. Моя Соломія тягне на собі всю родину, виховує двійнят, перебуваючи у декреті. А він? Він просто займає місце.
Звісно, Соломія не може працювати на повну діти вимагають уваги. Я пропонувала допомогу, але з однією умовою. Так, суворою і чіткою: більше жодної копійки, поки вона не позбудеся цього дармоїда. Бо допомагати їй це також, у певному сенсі, годувати його. А я не збираюся фінансувати чиюсь лінь.
З самого початку я не любила Тараса. Сподівалася, що все зміниться, що вона прозріє. Та на жаль вони одружилися. Молодість, кохання, ілюзії все це затуманило їй розум. А тепер ми розгрібаємо наслідки.
Ми з чоловіком віддали їм бабусину квартиру. Раніше вона здавалася, і це був наш єдиний додатковий прибуток на пенсії. Але молодята не мали грошей на оренду, тож ми поступилися. Я лише попросила зробити невеликий ремонт, щоб дітям було комфортно.
І тут Тарас показав себе у всій красі:
Я цим не займатимусь. Я не майстер, я інтелектуал. Хай це роблять ті, кому за це платять. Треба наймати фахівців.
Та на які гроші, скажіть на милость? Він навіть не заробив на викрутку. Усе, що він вміє, це філософствувати та скаржитися на невдачу. Працювати ввечері? Неможливо. У вихідні? «Треба відпочивати». Він звик, що все йому належить просто так.
Коли я йому прямо сказала, що він ледар, він образився. «Ви до мене несправедливі». А Соломія? Замість мене підтримати, почала дорікати:
Через вас ми знову посварилися. Чого ви втручаєтесь?
Я вирішила триматися осторонь. Але чітко попередила: якщо вона сама у таке вляпалася, то нехай і викручується. Не потім приходити з рукою простягнутою. Але коли я дізналася, що у неї буде двійня, мені стало шкода. Я сподівалася, що Тарас опамятається, але ні все лишилося як було. Все впало на нас. Ми зробили ремонт, знайшли ліжечка для малюків, навіть ходили з нею до лікаря. А він? Як сидів на дивані перед компютером, так і сидить.
Соломія старалася, але вже почала розуміти, за кого вийшла. Разом ми якось облаштували квартиру. Все робили самі. Звісно, потім він купив якісь дрібнички на розпродажі але це не виправдання. Коли у тебе сімя, треба бути чоловіком. А він? Просто мешканець у домі, де все роблять інші.
Потім ми дізналися, як вони виживають: вони оформили кредитку. Не сказавши ні слова. Приховували. А потім дзвінок:
Мам, ми не витягуємо. Допоможи
Я була в лютості.
Соломіє! Ти народила дітей від чоловіка, який не може навіть лампочку вкрутити! Як ти збиралася все витягнути?
У нас просто складний період
Який ще період? У вас є житло, батьки, які все на собі тягнуть. А він? Не може знайти роботу то зарплата мала, то далеко, то графік не підходить!
Мам, ти не розумієш Він шукає! Просто не хоче працювати за копійки!
Але саме за копійки й живуть! Ти, твої діти і він, який сидить на нашій шиї!
Мені набридло бути «дойною коровою». Я сказала:
Поки не розлучишся забудь про нашу підтримку. Жодної гривні. Якщо хочеш жити з ним викручуйся сама.
Вона розплакалася.
Ви хочете, щоб мої діти росли без батька?
Тоді я сказала те, що думала давно:
Краще без батька, ніж з таким прикладом. Чоловік, який живе за рахунок інших.
Я мати. Але я не жертва. Я хочу, щоб моя донька виховувала дітей з чоловіком, а не з тягарем. Хочу, щоб вона поважала себе. Щоб не благала про допомогу, поки він попиває чай, дивлячись у монітор.
Вона мовчки поклала трубку. Але я знаю одного дня вона зрозуміє.