**Останній вагон**
Якось пізнього зимового вечора Марія йшла до супермаркету. Навколо метушилися люди, особливо чоловіки адже завтра 8 Березня. Вона завжди любила цей день: колись чоловік ніс їй квіти, і вони разом святкували. Але вже багато років, як він пішов у вічність, і Марія звикла жити сама.
У свої пятдесят вісім вона й гадки не мала про нові стосунки.
Усі гідні чоловіки давно одружені, говорила вона подрузі Наталі за кавою в невеличкій кавярні. А з першим-ліпшим сідати за один стіл не для мене. Ну й що, що інколи нудно? Діти й онуки навідуються.
Наталя, щаслива у шлюбі, дивилася на неї з жалем:
Може, ще зустрінеш свого чоловіка?
Ой, годі тобі, сміялася Марія. Де ж тепер його взяти?
Вона й справді звикла до самотності. Сьогодні до неї завітав син, привіз троянди:
Мамо, вітаю зі святом! Завтра не зможу бути, їдемо з друзями на дачу
Дякую, сину, відмовилася вона. Краще залишуся вдома, голова болить.
У магазині черги, усі купують квіти й солодощі. Марія стояла за високим сивим чоловіком, від якого пахло дорогим парфумом. Він говорив у телефон:
Так, купив. Так, скоро буду.
«Мабуть, дружині дзвонить», подумала вона.
Раптом його телефон випав. Марія встигла підхопити його в останній момент. Чоловік обернувся і в її грудях щось стрепенулося.
Дякую, усміхнувся він. Тепер я ваш боржник.
Вона відчула, як спалахує. Чоловік розрахувався й пішов.
«Ну от і все, подумала Марія. Дарма зхвилювалася».
Але на виході він чекав на неї.
Ярослав, представився.
Марія.
Дуже вдячний, що врятували телефон. Дайте, будь ласка, ваш номер?
Вона, мов у тумані, продиктувала.
Вдома, під час улюбленої передачі, їй подзвонив Ярослав:
Можна до вас заїхати? Але я буду не один.
«З дружиною?» злякалася вона, але погодилася.
На порозі стояв Ярослав із великим пухнастим псом.
Це Барсік, сказав він.
А я думала, ви з дружиною
Дружини немає. Пішла до молодшого. Продукти я купував матері.
Вони пили чай з вишневим пирогом. Марія ніяковіла в домашньому одязі, але Ярослав взяв її за руки:
Ти ще гарніша так. Знаєш, Маріє, сьогодні я зрозумів: ти мій останній вагон. Я радий, що встиг у нього сісти.
Вона відчула, як щось розігріває її зсередини.
І ти мій останній вагон.
Тепер вони живуть разом у будинку за містом. Барсік бігає по двору, а вони часто приймають гостей: Наталю з чоловіком, друзів Ярослава. І кожного 8 Березня вони святкують день, коли їхні шляхи перетнулися.
**Мораль:** Іноді останній вагон виявляється найщасливішим.