Багато залежить від долі. Часто самі люди роблять своє життя нестерпним, але згодом розуміють, що треба пробачити, зрозуміти та полюбити. Тоді все налагоджується, і життя стає легшим. У Олени не було ні братів, ні сестер. Єдина дитина в родині, і часом їй бракувало спілкування.
Але коли Олена вийшла заміж за Тараса і дізналася, що в них буде двійня, від щастя вона не знала, куди себе подіти.
“Мої діти не будуть почуватися самотніми, їм удвох буде весело,” ця думка завжди гріла її серце.
Незабаром подружжя дізналося, що чекають на доньок. Правда, Тарасу хотілося сина, але він швидко забув про свої мрії. Соломія та Марійка повністю зайняли його серце. Обидві донечки були гарненькими й схожими, як дві краплі води. Тарас дивувався, як Олена розрізняє їх за ледь помітними ознаками, яких він не бачив.
“Олено, я не можу зрозуміти, кого тільки що годував, а хто голодний,” скаржився він. А дружина, сміючись, підсаджую до нього ту доньку, яку він пропустив.
“Як ти їх розрізняєш? Це ж неможливо! Я постійно плутаю, хто Соломія, а хто Марійка.”
Але ніколи не змінювалося одне його любов до доньок. Дівчатка підростали, Олена, яка весь день проводила з ними, втомлювалася і не могла дочекатися вечора, коли чоловік повернеться з роботи та дасть їй трохи відпочинку. Вона мріяла про хвилину спокою.
“Мені все набридло!” одного разу вибухнула вона. “Не можу від них на хвилину відірватися! Лізуть куди завгодно, за ними треба постійно стежити. Чи не міг би ти взяти відпустку?”
“Оленко, ти ж знаєш, зараз ніхто мені не дасть відпустки, роботи багато. Я один заробляю для нас. Я розумію, що ти втомлюєшся, але чим можу допомагаю.”
Тарас дійсно після роботи забирав доньок і йшов з ними гуляти, щоб дружина відпочила. Якщо ж погода була поганою, грав з ними у кімнаті.
Одного разу він повернувся додому, відчинив двері й одразу почув голосний плач доньок. Увірвався в кімнату а дружина спала на дивані. Він розбудив її Олена була пяна.
Швидко заспокоїв дівчаток, нагодував їх, вирішивши, що поговорить з дружиною пізніше. Коли поклав Соломію та Марійку спати, почав розмову.
“Олено, я не розумію з чого ти напилася? Діти плакали, а ти навіть не чула.”
“Не розумієш? А з того, що я теж людина! Мені потрібно розслабитися. Подивився б я на тебе, як би ти крутився від плити до дітей і назад. Я трішки випила хіба ж я знала, що так швидко відключусь?”
“Я тобі вірю, але це не вихід. Вино до добра не доведе. А діти потребують нагляду раптом щось трапиться?”
Чоловік справді вірив, що Олена виснажена, і йому треба більше допомагати. Він сподівався, що такого більше не повториться, але помилявся. Все частіше він знаходив дружину пяною, а дітей плачучими. Олена вимагала відпочинку.
“У мене дві доньки! Ти розумієш, як я кручуся? Я виснажена, тому й розслабляюся. А ти що? Пішов на роботу, тебе вдень вдома немає. Я виснажуюся!”
Ніякі умовляння не допомагали. Олена пила все більше. Тарас нічого не міг зробити. Коли донькам виповнилося по чотири роки, він подав на розлучення, сподіваючись, що дітей залишать із ним, а не з матірю, яка пиячить.
Але суддя вирішила інакше. Одну доньку віддали матері, іншу батькові. Це була трагедія. Дівчатка плакали, розлучаючись, але вибору не було. Тарасу з Марійкою довелося поїхати до батьків у інше місто. З Оленою залишилася Соломія.
Доньку вона налаштовувала проти батька:
“Подякуй своєму татові це він розлучив тебе з сестрою!” говорила вона плачучій Соломії.
Тарас влаштувався на роботу в рідному місті, жив із донькою у батьків, які допомагали. Він міг спокійно йти на роботу, знаючи, що Марійка в надійних руках. А за Соломію боліло серце.
Марійка швидко привязалася до бабусі та дідуся. Вони її дуже любили, а що ще потрібно дитині? Спочатку вона питала про сестру, але з часом забула. Нова щаслива життя перекрила спогади.
А життя Соломії було зовсім іншим. Важким. Вона почувалася кинутою. Мати пила, а її друзі постійно бували у них вдома. Деякі з них могли штовхнути її чи накричати просто так.
Соломія все частіше тікала з дому, сиділа на лавці далі від матері, поверталася ввечері й лягала спати. Вона з заздрістю дивилася на інших дітей, за якими гуляли батьки. У школі дівчатка були гарно вдягнені, а вона у старих речах. Часто згадувала тата й сестру.
Одного разу, у четвертому класі, вона сказала матері:
“Мамо, я хочу жити з татом і сестрою. Відвези мене до них.”
Напідпитку мати витріщила очі:
“О, згадала тата? А ти знаєш, що він нас кинув