Ну, ви мене назад у притулок віддасте? Та ж тітка казала, що ви мене взяли, бо не знали, що своя дитина буде. А я ж не ваш
Оксана стояла біля плити й пекла деруни. Незабаром чоловік повернеться з роботи, і вони всі разом сядуть вечеряти.
Чомусь Тарасик сьогодні так тихо грається у своїй кімнаті? Зазвичай, коли Оксана готує його улюблені деруни, синок крутиться біля неї, зазирає у вічі й благає:
Мамо, можна ще один?
Оксана дає йому, Тарасик уже здається наївся, але незабаром знову підходить і, розтягуючи слова, з очевидною насолодою промовляє:
Ма-а-амо, ну ще трошки!
Оксана розуміє, що Тарасик давно ситий він просто хоче знову й знову чути й казати це тепле, неперевершене слово мама. І зазвичай вона відкладала лопатку, брала сина на руки він ще не дуже важкий, йому лише пять. Питала:
Ну що, сину, підемо тата зустрічати?
А Тарасик з радістю відповідав:
Так, мамо, підемо!
У його очах світилося щастя. Він ще не звик до цих чудових слів раніше у нього не було ні мами, ні тата. А тепер є.
А ще у нього тепер своя кімната, своє ліжко. І спортивний куточок з гойдалками тато йому привіз! Ще машинки, роботів, конструктор і все це лише його, Тарасикове. Ввечері мама читає казки, гладить по голівці й каже, що любить. Він уже майже сповнився цим теплом і ледве памятає минуле.
Оксана хотіла покликати сина, але раптом відчула легкий поштовх у животі. Вона приклала руку і дівчинка знову штовхнулася.
Боже, Оксана щодня молиться за цей дивовижний подарунок. Вони вже й імя вибрали Василь сказав: «Нехай буде Олеся», на честь його бабусі.
Лікарі казали, що в неї не може бути дітей, тому вони з Василем узяли Тарасика з притулку. А через рік ось диво, тепер у них буде й донечка!
Оксана задумалася й ледь не спалила деруни. Покликала сина:
Тарасику, йди до мене, чого ти такий тихий?
Але у відповідь мовчання.
Вона вимкнула плиту й пішла до дитячої.
Дивно у кімнаті темно. Де ж Тарасик?
Раптом почувся шелест. Оксана ввімкнула світло й побачила сина: він сидів на ліжку у куртці й шапці. У руках рюкзак, напханий його улюбленими машинками.
Чого в темряві сидиш? здивувалася Оксана. Роздягайся швидше, куди це ти зібрався? Ходімо, деруни остинуть!
Але Тарасик навіть не посміхнувся. Він дивився кудись у простір дорослими очима й раптом спитав:
А можна я візьму іграшки із собою? Адже їй машинки не потрібні
Що ти кажеш, сину? Куди ти збираєшся? у Оксани руки опустилися. Невже вона погана мати?
Ну, ви мене назад віддасте? Тітка казала, що ви мене взяли, бо не знали, що своя дитина буде. А я ж не ваш
Його очі наповнилися сльозами.
Тут Оксана згадала днями зустріла сусідку, та почала розповідати, як дякує Богу за дитину, а потім кивнула на Тарасика: «Поспішили ви, Оксаночко, поспішили!»
Оксана подумала, що син не зрозумів, але виявилося почув. І тепер вірить, що він зайвий.
Вона обійняла хлопчика. Він спочатку виривався, а потім припав до неї й ридав.
Сину, що ти Ця тітка просто нічого не знає! Ми з татом тебе дуже любимо й нікуди не віддамо!
Вона зняла з нього шапку, вони довго сиділи, обійнявшись.
Коли народилася Олеся, Тарасик з татом господарювали вдома, а потім поїхали за мамою й сестричкою.
Син хвилювався раптом сестра його не полюбить?
Але коли побачив, яка вона крихітна, тільки засміявся:
Мамо, ну куди їй без старшого брата? Я її навчу в машинки грати!
Тепер він не відходить від сестрички, чекає, коли вона підросте і її переведуть до нього в кімнату.
А поки що він мамин головний помічник.
Ось і сьогодні вона кличе його:
Сину, Олесю вже зібрала, ходімо тата зустрічати.
А Тарасик уже стоїть у коридорі, готовий:
Мамо, я двері відчиню, виходьте з колискою!
Вони вийшли на подвіря, і раптом зустріли ту саму сусідку.
Тарасик міцніше стиснув мамину руку.
Синку, ти ж чоловік допоможи тітці, у неї сумки важкі.
Добре, мамо! Він гордо подивився на жінку, відчинив їй двері й побіг наздоганяти Оксану.
Завтра вихідний вони всією родиною підуть у парк. Шкода, що Олеся ще мала, але скоро вони разом кататимуться на гойдалках. І Тарасик, як старший брат, завжди буде поруч. Адже родина це назавжди.