Життя минає швидко, щоб довго думати. Воно складне і часом несправедливе. Але інколи дарує такі сюрпризи, що наповнюють його новим змістом. Дають шанс виправити помилки минулого, зрозуміти справжні цінності та стати кращим.
Прохір Захарович поховав дружину вісім років тому і з тих пір не одружувався. Спочатку жили удвох із сином Тарасом у великому двоповерховому будинку. Все було облаштоване, затишне, кожна річ на своєму місці так, як любила його Катерина. Вона пішла, залишивши чоловіка з сином. З тих пір Прохір Захарович нічого не переставляв у домі, все лишилося, як за її життя. Лише з сином підтримували чистоту, обидва були акуратними.
Тарас закінчив школу і вступив до інституту. Хлопець був гарним, дівчата його обожнювали ще зі школи, а він не заперечував.
Тарасе, якось не так ти поводишся з дівчатами, казав йому батько. Дивись, якась рано принесе тобі дитину. Ось тоді й зрозумієш доведеться одружуватися.
В інституті все було так само. Коли син вступив і поїхав до іншого міста, Прохір Захарович залишився один. Але не поспішав знайомитися з жінками мабуть, не міг забути свою Катрусю. У них була справжня любов, а таке трапляється нечасто.
Якось до Прохора нагрянув давній друг і однокласник Олексій. Вони стояли у дворі, смажили шашлики й розмовляли.
Як твій син? Як твої справи? питав Олексій.
Справи добре, йдуть у гору. Тарас моя права рука, після інституту допомагає, тільки ось не хоче одружуватися. У цьому він не в мене, сміявся Прохір. Наступного року планую розширити бізнес. А в тебе як?
У мене теж усе гаразд, фермерю, багато чого навчився. А ще одружився, знаєш, з Іринкою розійшовся. Тепер дружина молода, майже на двадцять років молодша. Але з дочкою не знаходимо спільної мови сердиться, хоча й сама заміжня. Не подобається їй, що дружина молода. Та нічого, може з часом улагодиться, розповідав Олексій. А ти ось Катерину поховав давно, а все сам. Пора вже й одружитися, без дружини важко.
Ні, Олексію. Поки не планую. Жінок, звісно, багато, і уваги мені не бракує. Навіть у офісі є гарні жінки. Але поки не хочу сімї, пояснював Прохір Захарович.
Поруч із ним живе Маряна гарна жінка, три роки тому поховала чоловіка, живе одна. Донька заміжня. Прохір спілкується з нею, і вона його хвилює, але тримається стримано, як і належить удові. Жодних натяків на флірт, хіба що по-сусідськи пригостить пирогами чи яблуками з саду. Вони обмінялися номерами:
Маряно, давай обміняємось номерами. Живемо самі раптом щось трапиться. Якщо довго не бачитимемось, подзвонимо.
Справді, Прохоре Захаровичу, життя штука складна, погодилася сусідка.
Провівши Олексія, Прохір ліг спати після шашликів і коньяку випили по трохи. Наступного дня, коли він підїхав додому, побачив біля будинку молоду дівчину.
Ви до Тараса? Він тут не живе, переїхав у місто.
Я знаю, Прохоре Захаровичу. Я до вас, промовила дівчина ніжним голосом. Мене звати Оксана.
До мене? Цікаво.
Вона простягнула фото, де була маленька дівчинка.
Це ваша онука Даринка, їй чотири роки.
Слухай, Оксано, не мороч мені голову. Розбирайся із Тарасом сама.
Він зачинив калітку та увійшов у будинок. Півроку тому вже приїжджала одна така, навіть дитину привезла, а потім виявилося обман. Тепер він не довіряв дівчатам.
Ех, сину, скільки ще таких до мене приходитиме? Завтра поговорю з тобою серйозно треба женитися.
Виходячи у двір годувати свого вірного пса Бурку, він помітив у калітці папку з документами. Всередині фото дівчинки та якісь папери. Він заніс їх у будинок і поклав на верхню полицю:
Подивлюся пізніше. Що там може бути цікавого?
Звичайно, через роботу він забув і про дівчину, і про папку. Хоча з сином поговорив, але той, як завжди, відшутився.
Минув рік. Прохір Захарович був на роботі, коли задзвонив телефон.
Слухаю. Що? Не може бути! Коли? Він натиснув кнопку, увійшла секретарка і, побачивши блідого начальника, швидко налила води.
На Прохора обрушилося страшне горе. Його єдиний син загинув у аварії. Їхав із сусіднього міста під час зливої, не впорався з керуванням.
Похорони пройшли як у тумані. Прохір лише памятав, що Олексій узяв усе на себе, а поруч постійно була Маряна під