Я зрозумів, що зробив. Хотів повернутися до колишньої дружини, з якою прожив 30 років, але було вже запізно
Мені 52. І в мене нема нічого. Ні дружини, ні родини, ні дітей, ні роботи нічого
Я Віктор Дмитренко. Тридцять років ми жили з дружиною. Я завжди заробляв на життя, а вона доглядала за домом. Не хотів, щоб вона працювала. Мені подобалося, що вона вдома. Але з часом вона почала мене дратувати.
Ми жили разом, поважали один одного, але кохання згасло. Я думав, що це нормально. Мене це влаштовувало. Але потім усе змінилося. Одного вечора в кнайпі я зустрів Оксану. Вона була на двадцять років молодшою. Красива, добра, дотепна ніби мрія.
Ми почали зустрічатися, і незабаром вона стала моєю коханкою. За два місяці я зрозумів: більше не хочу брехати дружині. Не хочу повертатися після роботи додому. Я закохався в Оксану й хотів, щоб вона стала моєю дружиною.
Через кілька днів я розповів усе дружині. Вона не влаштовувала скандалів. Була спокійна. Я подумав, що й вона мене не кохає тому й так сприйняла. Але лише зараз розумію, як сильно я поранив Марію.
Ми розлучилися. Продали квартиру, в якій прожили стільки років. Оксана наполягала, щоб я не віддавав її колишній дружині. Так я й зробив. Марія купила собі однокімнатну. А я на свої заощадження взяв двокімнатну для Оксани.
Не допоміг колишній дружині, не дав їй і гривні. Знав, що в неї нема грошей і що роботу вона відразу не знайде. Але тоді мені було байдуже. Наші сини не хотіли зі мною спілкуватися. Вони відчували, що я зрадив їхню матір, і не могли мені пробачити.
Тоді мене це не хвилювало. Оксана була вагітна, і ми з нетерпінням чекали дитину. Незабаром народився син. Але х
