Щоденник.
Сьогодні було волого та холодно, вечір обволік кладовище серпанком. Все навколо шепотіло: «Йди геть». Але Андрій прийшов як щороку в лютому, вже пять років поспіль.
Він уже збирався йти, коли помітив рух. Біля могили хтось був.
Дитина, років шість, лежала прямо на плиті, загорнута у старий плед. Спала. На камені.
Андрій підійшов ближче, пісок хрустів під чобітьми. У ньому закипав гнів: як хтось насмілюється тут лежати?
Гей, вставай! буркнув він, але голос задрижав.
Хлопчик здригнувся й відкрив очі. Погляд розгублений, наляканий.
Вибач, мамо Я не хотів тут заснути
Андрій завмер. «Мамо»?! Він різко глянув на напис на плиті імя дружини. Випадковість? Чи може глум?
Звідки в тебе це фото?! майже вигукнув він, показуючи на знімок.
Хлопчик злякався, але не віддав. Потім тихо промовив:
Вона казала, що ти мене знайдеш Обіцяла.
В очах Андрія потемніло. Ці слова вдарили сильніше за будь-який докір.
Хто ти?! видихнув він.
Хлопчина похилив голову. Не відповів. Але в його очах було щось таке, від чого земля пішла з-під ніг Андрія.
Що це значить? Чому він називає її «мамо»?
(Відповідь у першому коментарі під фото )
Андрій стояв, наче скамянілий. Все в ньому переверталося. Слова хлопчика дзвеніли в голові:
«Вона казала, що ти мене знайдеш»
Раптом він помітив обличчя дитини було знайоме. Лоб, вилиці, навіть форма губ. Це не могло бути випадковістю.
Скільки тобі років? спитав він, намагаючись стримати спокій.
Шість Скоро сім, відповів хлопчик, не піднімаючи очей.
Андрій різко сів на лавку поруч. Почав рахувати Шість років. Саме тоді Наталя пішла
Чи могла вона приховати це? Не сказати йому?..
Він глянув на фото. Одне зі старих знімків, які сам давно не бачив. Звідки воно в хлопця?!
Як тебе звати?
Ярко. Але мама іноді казала «Яричок».
Андрій ніколи не обирав цього імені. Але воно звучало знайомо. Раптом він згадав листа від Наталі, де вона жартувала:
«Якщо колі
